Біографія Євгена Маланюка

Євген Филимонович Маланюк народився 2 лютого 1897 року в Новоархангельську на Кіровоградщині. Батько походив із козацько-чумацького роду, а мати, Гликерія, була дочкою чорногорця Якова Стоянова.

1914 року Є. Маланюк закінчив земське реальне училище в Єлисаветграді і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початку світової війни став слухачем військової школи в Києві. У січні 1916 року Є. Маланюк потрапив на Південно-Західний фронт, де до пізньої осені 1917 року очолював кулеметну роту.

Невдовзі він став старшиною української армії, брав активну участь у визвольних змаганнях 1917-1920 рр. Є. Маланюк був ад’ютантом генерала В. Тютюнника, служив сотником у 5-й Херсонській дивізії. Однак після падіння УНР разом з іншими потрапив до Польщі, де в таборі інтернованих у Каліші почав писати перші вірші. Тут же в Каліші Є. Маланюк взяв участь у збірці “Озимина” (1923).

З 1923 року він студент гідротехнічного відділу інженерного факультету Господарської академії у чеському місті Подєбрадах, яку закінчив 1928 року. 1925 року Є. Маланюк побрався з молодою студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини, але 1929 року вони розлучилися.

1925 року в Подєбрадах виходить перша збірка Є. Маланюка “Стилет і стилос”, а 1926 року в Гамбурзі – друга – “Гербарій”. Пізніші збірки поета – “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939). У грудні 1926 року в “Літературно-науковому віснику” з’явилося довге “Посланіє” Є. Маланюка до Максима Рильського, в якому він докоряв поетові, що той байдуже ставиться до подій в Україні. Ні П. Тичина, ні М. Рильський на це “Посланіє” не зреагували, а відповідь написав В. Сосюра.

3 1929 року Є. Маланюк переїхав до Варшави, де працював інженером і брав найактивнішу участь у літературному процесі (був одним з фундаторів літературної групи “Танк”). 1930 року він одружився з чешкою Богумилою Савицькою, яка померла 1963 року. У них є син Богдан.

1944 року Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, брав участь у літературному процесі, зокрема був членом “МУРу”. 1949 року він виїхав до США, де працював інженером.

У післявоєнний період Є. Маланюк видав кілька збірок поезій (“Влада”, 1951, “Проща”, 1954, “Остання весна”, 1959, “Серпень”, 1964) та літературно-критичних статей (“Книга спостережень”, 1962, 1966; “Нариси з історії нашої культури”, 1954) тощо.

16 лютого 1968 року Євген Маланюк помер від серцевого нападу в Нью-Йорку. Вже посмертно вийшла збірка поезій “Перстень і посох” (1972).

Головними мотивами творчості Є. Маланюка є втрачена батьківщина і розбите особисте життя. Мотив “втраченої батьківщини” поет розвиває у багатьох своїх віршах, аналізуючи причини та наслідки цієї втрати. Другий Грунтується на особистісних почуттях поета, що випливають із мотивів розлуки з рідним краєм.

Для стилю Є. Маланюка характерне протиставлення протилежних властивостей якогось явища задля досягнення більшої точності й виразності провідного мотиву.

Біографія Євгена Маланюка