Біографія Яновського Юрія

Юрій Яновський – неперевершений майстер прози. Його твори збагатили українську літературу хвилюючим духом епохи нечуваних битв і пристрастей.
Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 р. в селі Майорове (тепер с. Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в селянській родині.
Сім’я мала дев’ятеро дітей; злидні й нестатки змушували її кілька разів змінювати місце свого мешкання, з 1917 р. жили в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосподарських машин.
Далі – Єлисаветградське земське реальне училище, яке у 1919 році Юрій закінчив на відмінно, по закінченню – вступ до механічного технікуму, з 1919 по 1921 рр. поєднував навчання зі службою у різних установах.
1922 року їде до Києва, вступає до Київського політехнічного інституту (1922-1925), його одногрупником був майбутній конструктор космічних кораблів Сергій Корабльов. Проте інститут закінчити не вдалось. Довелося повертатися до Єлисаветграда.
Щоб всебічно вивчити життя, по-справжньому заглибитися в людську психологію, Юрій Яновський, як і Антон Чехов, і Степан Ва-сильченко, вважав, що письменник повинен мати не літературну професію.
Проте стати інженєром-констру ктором йому так і не вдалось – його виключено з комсомолу, від нього відвернулась кохана дівчина. Яновський змушений був повернутися додому.
Причиною цьому стало те, що поблизу

Майєрового було вбито фінагента, звинуваченнявпало на Юркового длдька Петра Миколайовича.
Згодом убивць знайшли, дядька було реабілітовано, але в той період над родиною Яновських нависла загроза.
Але під час навчання Юрій Яновський брав участь у літературній студії інституту, входив у театральні кола столиці, допомагав акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі знання фольклору, і написав у співавторстві з С. Греем гротескну п’єсу “Камергер”, співробітничав з групою київських панфутуристів.
У 1922 р. Яновський під псевдонімом Георгій Ней в Київській газеті “Пролетарская правда” надрукував перший вірш “Море” російською мовою. Цей перший вірш був написаний Яновським ще тоді, коли він ні разу не бачив моря – це була данина книжній морській романтиці, адже море – символ свободи, уславлення людської мужності. Але море Яновського – це уславлення людської солідарності, інтернаціонального братерства трудящих.
З віршами українською мовою Яновський уперше виступив у 1924 році. У газеті “Більшовик” було опубліковано вірш “Дзвін” і новелу “А потім німці тікали”. Ця новела була першим прозовим твором письменника, далі він повністю перейшов на прозу.
Наступного року Яновський видав збірку новел “Мамутові бивні”, до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.
Якийсь час працював у редакції газети “Більшовик”, активно виступав як публіцист, підписуючи свої статті та нариси псевдонімом Юр. Юрченко.
У 1925-1926 рр. працював на Одеській кінофабриці художнім редактором, у цей період надрукував збірку новел “Кров землі”. Перші дві збірки раннього періоду творчості включили в себе романтичні новели. У цей же період Яновський написав два нариси про режисера О. Довженка (“Історія майстра” і відгук-есе про фільм “Звенигора” (1927)). Написане 1927 року оповідання “В листопаді” присвятив О. Довженкові. В Одесі створив кілька кіносценаріїв – “Гамбург”, “Fata morgana” й ін.
Про майстрів кіно в 1930 році опублікував книжку нарисів “Голлівуд на березі Чорного моря”.
З 1927 жив у Харкові. Належав у різний час до “Комункульту”, “Жовтня”, ВАПЛІТЕ, “Пролітфронту”, але ця приналежність була здебільшого формальною.
Народне життя було тим джерелом, до якого Яновський щоразу припадав спрагло, благоговійно, душа його прагнула бути там, де вирувало життя. Вже після смерті письменника було виявлено вже забутий факт: коли в 1931 році театр “Березіль” вирішив підготувати виставу начесть колективу харківського Тракторобуду (спектакль називався “Народження гіганта”), то тексти для нього написали Юрій Яновський і Мирослав Ірчан, і були це, здається, чи не перші спроби в українській літературі написати про сучасний робітничий клас.
Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський досягне в прозі та драматургії, але писання віршів не облишатиме упродовж усього життя. Кращі з них увійшли до збірки “Прекрасна УТ” (1928), що була через чотири роки перевидана з деякими доповненнями. Кілька пізніших поезій датуються сороковими і п’ятдесятими роками, але в друк не видавалися. Вони стали відомими лише після смерті письменника, коли вийшло перше п’ятитомне зібрання його творів (1958-1959).
Підсумком літературної молодості стали два романи – “Майстер корабля” та “Чотири шаблі”.
Ю. Яновський і М. Хвильовий – найвизначніші романтики в українській літературі першої половини XX ст. Як співець морської романтики, Яновський найяскравіше виявив себе в першому романі – “Майстер корабля”.
Роман “Майстер корабля” .створений письменником у 1928 році являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно). Твір був задуманий автором ще в часи роботи на Одеській кінофабриці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду в 1927 році до Харкова.
Датою створення другого роману – “Чотири шаблі” – вважається 1931 рік. Того ж року Яновським було опубліковано кілька його розділів в журналі “Красная новь”. Це гостро критикований і довгий час заборонений роман, у якому знайшов романтичне відображення стихійний народний рух у добу відбудови української державності. Після опублікування твору за Яновським потягнувся шлейф звинувачень, ніби його роман творився на хвилі “націоналістичної романтики”. Майже півстоліття роман “Чотири шаблі” залишався предметом найбезглуздішої критики і був, по суті, вилучений з літературного процесу.
Проте письменник продовжував літературну працю, виявивши себе і як драматург. 1932 року вийшла окремим виданням п’єса “Завойовники”.
1935 р. – опублікування роману “Вершники”. За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою “Вершники” – один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.
У другій половині 30-х років у письменника визріває задум нового епічного твору “Капітани”, але звершити задумане не вдалося.
Зростання таланту Яновського-драматурга позначене створенням романтичної трагедії “Дума про Британку” (1937). Перші постановки п’єси театральна критика не сприйняла. Пізніше її було перероблено, і останній варіант вже не викликатиме так багато критичних нарікань. За її мотивами М. Вінграновським було створено фільм, а В. Губаренком – оперу.
З 1939 року письменник живе в Києві. У той час було опубліковано п’єсу з сільського життя “Потомки”.
1940 р. виходить збірка дуже дотепних, сповнених живим гумором оповідань “Короткі історії”, серед яких – гостросюжетне оповідання “Шпигун”, дорожній нарис “Дорога на Запоріжжя”, романтичні новели “Чапай”, “Романтик”, “Червонарм”, оповідання монологічного типу “Василь Палійчук, гуцул”, “Іван”, “На зеленій Буковині”, кілька портретних новел(“Наталка”, “Ганна Антонівна”).
1944 рік – вихід збірки новел “Земля батьків”, до якої увійшли твори: “Коваль”, “Генерал Макрдзьоба”, “Дівчинка у вінку”, “Яструбок”, “Комісар”, “Україна”.
Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу “Українська література” (з 1946 р. “Вітчизна”), в роки війни був військовим кореспондентом, багато їздив по країні. На Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів “Листи з Нюрнберга” (1946).
1945-1946 рр. – робота над романом “Жива вода” (1947), який у пізнішій редакції (після смерті письменника) публікувався вже під назвою “Мир” (1956). Твір про військовий і трудовий героїзм народу у роки війни та повоєнної відбудови. Праця для людей була тією> живою водою, яка загоювала рани, нанесені ворогом. Твір спочатку був сприйнятий схвально, але через деякий час зазнав руйнівної критики, організованої Л. Кагановичем. Письменник змушений був надрукувати в “Літературній газеті” лист, у якому “визнав” і свою “відірваність од життя”, і “формалістичний задум” роману, і “шкідливі деталі” в ньому. Твір довелось переробляти.
Не дивлячись на слабке здоров’я, Яновський довго витримував тиск репресій, але змушений був реабілітуватись перед урядом циклом з мистецького погляду анемічних “Київських оповідань”, за які у 1949 р. отримав Сталінську премію.
Ю. Яновський – це ще одна трагічна постать в українській літературі. Талановитий майстер, автор творів, що збагатили українську літературу новими темами й ідеями, був змушений виправдовуватись і пристосовуватись до режиму. Але, незважаючи на гоніння з боку критики, спадщина письменника здобула широке визнання читачів.
Не дивлячись на так звану капітуляцію перед тоталітарним режимом, твори Яновського поруч з творчістю таких визначних майстрів слова, як М. Хвильовий, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник увійшли в класичний фонд літератури українського Відродження першої половини XX століття.
Останнім твором письменника стала п’єса “Дочка прокурора”, яку глядачі побачили за кілька днів до смерті її автора.
В останні роки життя Ю. Яновський створює сценарії художніх фільмів “Зв’язковий підпілля” (1951), “Павло Корчагін” (за мотивами роману М. Островського “Як гартувалася сталь”, 1953) та сценарій документального фільму “Микола Васильович Гоголь” (1952).
25 лютого 1954 р. Юрій Іванович Яновський помер.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Біографія Яновського Юрія