Біографія Ломоносова Михайла Васильовича


Надзвичайна його біографія. Він народився на Півночі – недалеко від села Холмогори, поблизу Архангельська, у Біломорськом краї. там державні селяни, Що Жили, не знали ні кріпосного права, ні навали Орди. Те були люди суворої морської виучки, сповнені духу новгородської заповзятливості. Із часів Івана Грозного Архангельськ вів торг із Англією й іншими країнами, тут дощенту Петербурга було “вікно в Європу”. І Петро I намагався закласти тут верфі для будівництва російського флоту.

Ломиносів рано вивчився грамоті Тайкома від батька, коли в сім’ї говорили вже про те, щоб егоженить, дев’ятнадцятирічний Ломоносов, разом з рибним обозом, відправився зимовим шляхом у Москву – учитися. Синові селянина нелегко було надійти в Слов’яно-греко-латинську академію. Але він надійшов і блискуче неї закінчив.

У числі найбільш здатних учнів його відправляють у Петербург, а в 1736 році – у Німеччину для вивчення гірничої справи. З усією пристрасністю він займається природознавством, тодішньою інженерією, а також філософією, філологією, опановує європейськими мовами. З 1741 року, вернувшись у Росію, він служить в Академії наук, а з 1745 року – академік. В 1739 році із Фрейбурга із черговим академічним звітом Ломоносов надсилає в Петербург свою оду “На узяття Хотина” (росіянами військами в серпні того року була взята турецька міцність у Бессарабії)


і додає до неї теоретичний трактат “Лист про правила російського віршування”. Обоє ці послання виявилися поворотним пунктом в історії російського віршування.

Ломиносів був поетом по покликанню, великим, сміливим новатором. Холодне, схоластичне риторство було йому чужо. Легкість і доступність ломоносовского вірша, ємність образів свідчать про його поетичний талант, коли кожна фраза великого майстра – уже ціла школа. Улюбленою темою Ломоносова було прославляння неозорих просторів Росії, що “… кінця не зрить своєї держави”, у которойпротекают і Волга, і Дніпро, і Дон, і Лена, і Об, і Єнісей, а границі впираються в гори, Китайську стіну.

Ломиносів оспівував велич наукових знань, дерзання людського розуму. Він писав вірші про те, чим займався сам і про що міркував як учений. Такі його “Лист про користь скла”, “Вечірнє міркування про Божием величність”, “Ранкове міркування про Божием величність”. Намітилося в поезії Ломоносова й напрямок, підхоплений потім Державіним, Батюшковим, Пушкіним, – анакреонтическое, пов’язане з оспівуванням радостей приватного життя людини.

В “Розмові з Анакреоном” ( 1757-1764) Ломиносів зізнається, як тягне його співати про “ніжність серцевої”, але так вуж зложилися обставини, що доводиться йому більше співати про героїв, про подвиги, про славу. В 1760 році Шведська королівська академія наук обирає Ломоносова своїм почесним членом З 1761 року він очолює Академічну гімназію й Академічний університет, вибраний почесним членом Болонской академії наук, в 1764 році – почесним членом Петербурзької академії мистецтв за роботи в області мозаїчного мистецтва. 4 квітня 1765 року Ломоносов помер і був похований на цвинтар Александро-Невської лаври при величезному скупченні народу. Зараз із усією очевидністю ясний його енциклопедичний науковий геній, що анітрошки не суперечить генієві поетичному. Він зробив безліч відкриттів і прогнозів, що випереджали на десятиліття сучасну йому науку.

Але визнання його заслуг наступило через багато років послу його кончини Він заповів: “Самі свій розум уживайте. Мене за Аристотеля, Картезия, Невтона не почитайте. Якщо ви мені їхнє ім’я дасте, то знайте, що ви холопи, а моя слава падає…

З вашею”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Біографія Ломоносова Михайла Васильовича

Categories: Біографії

Links