Безвинно репресованих і замучених у роки сталінського терору


Величезна праця проробив Олександр Солженицин у своєму “Архіпелазі Гулаге”. У післямові до книги він говорить: “Не тому я припинив роботу, що порахував книгу

Кінченої, а тому, що не залишилося більше на неї життя. Не тільки прошу я про полегкість, але крикнути хочу: як наступить пора, можливість – зберіться, друзі, що уцелели, добре знаючі, так напишіть поруч із цієї ще коментар…” Тридцять че –

Тире року пройшло з тої пори, як написані, ні, вибиті на

Серце, ці слова. Уже й сам Солженицин правил книгу за кордоном, вийшли десятки нових свідчень, а заклик цей залишиться, видно, на довгі десятиліття й до сучасників тих трагедій, і до нащадків, перед якими відкриються, нарешті, архіви

Катів. Адже навіть число жертв невідомо!.. Перемога демократії в серпні 1991 року дає надію, що архіви незабаром будуть відкриті

И тому бачаться мені не зовсім вірними слова вже згаданого письменника Знаменского:”Та й скільки треба було сказати про минуле, мені здається, уже сказано й А. И. Солженициним, і в “Колимских оповіданнях” Варлама Шаламова, і в повісті “Барельєф на скелі” Алдан – Семенова. Та й сам я 25 років тому, у роки так званої відлиги, віддав данину цій темі; моя повість про табори за назвою “Без покаяння”… надрукована в журналі “Північ” (N10, 1988 р.)”. Ні, я думаю, ще повинні потрудитися й свідки, і письменники,


і історики. Про сталінських жертв і катів написали вже багато. Відзначу, що вийшло продовження роману “Діти Арбата” А. Рибакова “Тридцять п’ятий і інший роки”, у якому багато сторінок приділено таємним пружинам підготовки й проведення процесів 30 – х років над колишніми керівниками більшовицької партії

Думаючи про сталінський час, мимоволі переносишся думкою на революцію. І вона сьогодні бачиться багато в чому по – іншому. “Нам говорять, що російська революція нічого не принесла, що в нас убогість більша. Цілком правильно. Але… У нас є перспекти –

Ва, у нас видний вихід, є воля, бажання, ми бачимо перед собою шлях…” – так писав Н. Бухарин. Тепер ми замислюємося: що ж зробила із країною ця воля, куди привів цей шлях і де вихід. У пошуках відповіді починаємо звертатися до джерел, коктябрю.

Мені здається, що глибше всіх досліджує цю тему А. Солженицин. Причому ці питання зачіпаються в багатьох його книгах. Але головний добуток цього письменника про джерела й початок нашої революції – багатотомне “Червоне колесо”. У нас уже надруковані частини його – “Август чотирнадцятого”, “Жовтень шістнадцятого”. Друкується й чотиритомний “Березень сімнадцятого”.

Олександр Ісайович продовжує напружено трудитися над епопеєю. Солженицин наполегливо не визнає не тільки Жовтневу, але й Лютневу революцію, уважаючи скинення монархії трагедією російського народу. Він затверджує, що мораль революції й революціонерів антигуманна й антилюдяна, лідери революційних партій, включаючи Леніна, безпринципні, думають насамперед про особисту владу. Не можна погодитися з ним, але й не прислухатися теж не можна, тим більше, що письменник використовує величезне число фактів і історичних свідчень. Хотілося відзначити, що цей видатний письменник уже дав згоду повернутися на Батьківщину

Подібні міркування про революцію є й у спогадах письменника Олега Волкова “Занурення в тьму”. Автор, інтелігент і патріот у кращому розумінні слова, провів у в’язницях і посиланнях 28 років. Він пише: ” За ті два із зайвим року, що батько прожив після революції, уже чітко й безповоротно визначилося: мужик, що приборкується круто, і трохи, що загнуздується м’якше робітник, повинні були ототожнювати себе із владою. Але говорити про це, викривати самозванство й обман, розтлумачувати, що залізні грати нових порядків ведуть до поневолювання й утворення олігархії, уже було не можна. Та й даремно…” чи Таку треба давати оцінку революції?! Важко сказати, остаточний вирок винесе тільки час. Особисто я не вважаю таку точку зору правильної, але й спростувати її складно: не забудеш адже ні про сталинщине, ні про глибоку сьогоднішню кризу. Ясно й те, що вивчати революцію й громадянську війну по фільмах “Ленін у Жовтні”, “Чапаєв” або по поемах В. Маяковського “Володимир Ілліч Ленін” И “Добре” більше не можна. Чим більше ми довідаємося про цю епоху, тим самостійніше прийдемо до яким – те висновкам. Багато цікавого про цей час можна почерпнути в п’єсах Шатрова, романі Б. Пастернаку “Доктор Живаго”, повести В. Гроссмана “Все тече” і інших

Якщо в оцінці революції є різкі розбіжності, те сталінську колективізацію засуджують усе. Та і як виправдати її, якщо вона привела до руйнування країни, загибелі мільйонів працьовитих хазяїв, до страшного голоду! І знову хочеться процитувати Олега Волкова про час, близькому до “великого перелому”:

“Тоді ще тільки налагоджували масове вивезення пограбованих мужиків у прірві пустельних роздоль Півночі. До пори до часу вихоплювали вибірково: обкладуть “індивідуальним” несплатним податком, виждуть маленько й оголосять саботажником. А тамлафа: конфіскуй майно й шпурляй у в’язницю!…”

Василь Белов розповідає нам про предколхозной Село в романі “Кануни”. Продовженням служить “Рік великого перелому, Хроніка 9 місяців”, де описується початок колективізації. Одним із правдивих добутків про трагедію селянства в період коллетивизации є роман – хроніка Бориса Можаева “Мужики й баби”. Письменник, опираючись на документи, показує, як формується й забирає влада той прошарок на селі, що благоденствує на руйнуванні й лиху односільчан і готова лютовать, щоб догодити начальству. Автор показує, що винуватці “перегинів” і “запаморочень від успіхів” ті, хто керував країною

Тема твору війни, здається, вивчена й описана в літературі досконально. Але раптом один із самих чесних наших письменників Віктор Астафьев, сам учасник війни, пише: “… до того, що написано про війну, я як солдат ніякого відношення не маю. Я був зовсім на іншій війні… Напівправда нас змучила…” Так, важко відвикати від звичних образів шляхетних радянських воїнів і знехтуваних ворогів, десятиліттями складних з військових книг і фільмів. От з газет ми довідаємося, що серед німецьких льотчиків було чимало таких, що збили по 100 і навіть по 300 радянських літаків. А наші герої Кожедуб і Покришкін – усього кілька десятків. Ще б! Виявляються, часом радянські курсанти налітували всього по 18 годин – і в бій! Та й самолеи, особливо в період війни, були неважливі. Костянтин Симонов в “Жив і мертвих” прекрасно описав, як гинули льотчики з – за той, що наші “яструбки” були “фанерні”. Багато правди ми довідаємося про війну з роману В. Гроссмана “Життя й доля”, з розмов солженицинских героїв – зеков, що були фронтовиків, у романі “У колі першому”, в інших добутках наших письменників

У книгах сучасних авторів звучить прекрасна Тема твору охорони й заощадження нашої природи. Сергій Залигін уважає, що перед особою тої катастрофи й тої трагедії, що насувається на нас, уже сьогодні немає більше головного й істотного завдання,

Чим Екологія. Можна було б назвати добутку Астафьева, Белова, Распутіна ( у тому числі і його останні – про Сибір і Байкал), Айтматова й багатьох інших. З темою охорони природи тісно замикаються й моральні проблеми, пошуки відповіді на “вічні” питання. Так, наприклад, у романі Чингиза Айтматова “Плаха” обидві Теми – загибель природи й

Аморальність – доповнюють один одного. Піднімає теми загальнолюдських цінностей цей письменник і в новому своєму романі “Богоматір у снігах”.

З моральних проблем письменників сильно хвилює моральне здичавіння частини нашої молоді. Це помітно навіть іноземцям. Один із закордонних журналістів пише:

“Люди Заходу…часом знають про деякі історичні події в Радянському

Сполучнику більше, ніж російська молодь. Така історична глухота… привела до розвитку покоління молодих, не знаючих ні лиходіїв, ні героїв і поклоняющихся хіба що зіркам західної доля – музики”. Збурюванням і болем пронизана поема Андрія Вознесенська “Рів”, у якій автор ставить до ганебного стовпа разорителей могил, покидьків, які заради наживи займаються тим, як пише поет у післямові, що копаються “у кістяках, поруч із живою дорогою, щоб кришити череп і кліщами видирати,

Коронки при світлі фар”. “До чого ж повинен дійти людина, як розбещене повинне бути свідомість?!” – викликує й читач разом савтором.

Важко перелічити всі теми, які пролунали в кращих добутках останнього років. Все це свідчить про те, що ” Література наша йде зараз у ногу з перебудовою, виправдує своє призначення”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Безвинно репресованих і замучених у роки сталінського терору

Categories: Нові твори

Links