Без любові до ближнього ніхто з нас обходитися не може

“Злочин і покарання” Достоєвського, як і більшість робіт автора, можна віднести до найбільш складних добутків російської літератури. Оповідання роману неспішно, але воно тримає читача в постійній напрузі, змушуючи його вникати в скрупульозні психологічні вишукування автора. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини дев’ятнадцятого століття. У цей час багато хто почували себе розчарованим, загнаним і подавленими власним безсиллям і безправ’ям. У розкриття переживань однієї з таких пригноблених душ і заглиблюється автор. Він створює книгу про дворян, що розорилися, мешканцях темних кутів. До нього ніхто не писав таких книг, але для Достоєвського зміст роману було продиктовано самою дійсністю

Саме в цьому середовищі він знайшов сильні, яскраві й багаті образи людей, здатних переживати хворобливі спади й світлові підйоми свідомості. Головний герой роману бачить, що несправедливість панує навколо. Гідні люди злидарюють і нещастях, а дурні й мерзотники користуються всіма благами життя. Він намагається розділити людство на сильн і слабкі й хоче зрозуміти, чи є він “твариною тремтячої” або “право має” устати вище інших і вершити суд. Холодно оцінивши все. Розкольників доходить висновку, що йому дозволено переступити моральні закони суспільства й зробити вбивство, що він виправдує метою допомогти

знедоленим. Але все змінюється в ньому, коли до голосу розуму домішуються почуття. Розкольників не врахував головного – складу власного характеру, і того, що вбивство огидно самій природі людини. З моменту, коли в душі героя зародився перший сумнів, починається поступове, але на-стойчивое розвінчування раскольниковской ідеї. Це відбувається через страждання нещасного. Автор показує нам стан душі Родіона Раскольникова в різні моменти часу. Ми бачимо, що разом зі зміною настрою героя, змінюються і його відносини з навколишня, сама атмосфера довкола нього. Більш докладно ми довідаємося про почуття героя через його сни. Так, сон, побачений їм перед злочином, розкриває читачеві щирий стан Родіона. Герой сну, маленький хлопчик, стає свідком побиття клячонки жорстоким хазяїном. Таке, здавалося б, звичайна вулична подія Достоєвський перетворює в з ряду геть вихідне

Він настільки згущає й загострює емоції, що подія не може залишитися непоміченим. Тут показані ті протиріччя, які роздирають душу нещасного студента. Прокинувшись і згадавши про задумане вбивство. Розкольників сам жахається своїм думкам. Уже тоді він розуміє, що не витримає цього, що це паскудно й огидно. Але, з іншого боку, йому хочеться піднятися над хазяями бідної клячонки, зробитися сильніше їх і відновити справедливість. Майже відмовившись від думки про вбивство, він знову вертається до неї, почувши розмову студента й офіцера в трактирі. Раскольникова вражає схожість власних думок з думками студента, і особливе враження залишають слова про кількість страждаючих, допомогти яким можна, убивши старушонку-процентщицу. І тоді Розкольників береться за сокиру. Покарання за це треба негайно. Він, піднявши свою зброю проти зла й в ім’я нещасних, опускає його на голову нещасної ж. Чи-завіту – саме тієї знедоленої, беззахисна, руки не підняла, щоб захистити особу, за щастя якої він бореться. Не пам’ятаючи себе, Родіон вертається додому, а не йде в поліцію, і тим прирікає себе на додаткові страждання. Починається новий етап у його житті – етап відчуження від людей. Переступивши моральні закони. Розкольників гостро відчуває неможливість залишатися з людьми; він як би вимикається з життя людського суспільства. Ця здатність душі Раскольникова імпонує авторові, оскільки вона жадає від героя особливих моральних якостей

Важке положення Раскольникова, його страшна самітність збільшується ще й тим, що йому починає відкриватися помилковість його теорії. Поки це відбувається лише на підсвідомому рівні, але те, що герой тільки почуває, нам відкрито говорить письменник. Процес розвінчування теорії Раскольникова прискорюється необхідністю спілкування зі слідчим, що вже зрозумів, що відбулося й психологічно обчислив убивцю. Тут студентові доводиться вперше захищати свою ідею. Завдання ця для Раскольникова ускладнена тим, що його впевненість у власній правоті вже помітно похитнулися. Порфирій Петрович заганяє вбивцю в кут, розумно й іронічно висміює, у той же час співчуваючи й розуміючи його. Він переконує його, що для того, щоб прославитися, не треба принижувати інших, “…справа у вас самих. Станьте сонцем, вас всі й побачать”. Інакше кажучи, досягнення цілей справедливості повинне грунтуватися лише на високим, світлому, добром, людяному. Страждання для Порфирія є головним джерелом спокути. Лише вистраждавши багато чого, можна загладити свою провину. Втіленням ідей слідчого у романі стала Соня, що пережила все те, про що він говорив. Вона зачепила серце Раскольникова, як тільки він почув про неї. Потім, пройшовши через відчуження й самітність, Родіон починає почувати необхідність у спілкуванні з тими, хто пережив щось подібне. Він виливає своє борошно Соні й лише в її прекрасній і роздавленій душі знаходить розраду. Соня не в змозі охопити філософ – ские вишукування героя, але вона бачить головне – він нещасний, і вона потрібна йому. Розкольників бачить у Соні святу й цілує їй ногу, говорячи, що кланяється всьому стражданню людському. Розкольників відчуває вдячність і глибока повага до Соні й згодом починає дивитися на мир її очами. Він просить принести Євангеліє й, не прочитавши його, приймає віру такий, який її бачить Соня. Їхній єдиний порятунок – у любові друг до друга, до Бога, кближним.

Перехворівши бонапартизмом, він вертається до людей, почуваючи, що потрібний ім. Цей тільки початок того щастя, що чекає їх із Сонею. Письменник говорить, що за нього ще треба буде заплатити більшу ціну, і обіцяє присвятити народженню нової людини іншу книгу. Роман, що розповідав про вбивство й страждання людей, має зненацька світлий кінець. Людина, що опустилася, здавалося б, до найстрашнішого, що прийняв за основу свого існування теорію, що припускає знищення інших людей, пережив сильне потрясіння й прийшла до необхідності перемінити свій світогляд. Навіть маленька нелюдськість неодмінно веде до нелюдськості в більшому, а, може бути, і в глобальному масштабі. У главу життя кожного повинна бути поставлена любов. Лише тоді люди зможуть олюднитися й стати щасливими. Мені б хотілося закінчити словами Валентина Распутіна: “Без любові до ближнього ніхто з нас обходитися не може”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Без любові до ближнього ніхто з нас обходитися не може