БЕРНС, Роберт

(1759 – 1796)

БЕРНС, Роберт (Burns, Robert – 25.01.1759, с. Елловей в Ейрширі – 21.07. 1796, м. Дамфріз) – шотландський поет.

Народився у сім’ї фермера. Батькові доводилося часто змінювати місце проживання, щоб орендувати прибутковіші ферми. Своїм сімом дітям він хотів дати добру освіту. Роберт відвідував різні школи, де здобув досить серйозні знання: грунтовно вивчив літературу, математику, французьку мову, класичних авторів. Чудово знав творчість В. Шекспіра, народну поезію. Багато читав, займався самоосвітою, почав писати вірші у дуже ранньому віці, коли відвідував школу. Більшу частину часу віддавав фермерській праці. Рано зіткнувся з бідністю і несправедливістю, і його прагнення виявити причини та джерела соціальної нерівності привело до того, що він став прихильником Французької революції.

Втім, дуже скоро почуття його охололи, що трапилося з багатьма його сучасниками. Після смерті батька в 1784 р. він разом з братом Джільбертом продовжував займатися фермерством, купивши Мосгіл, ферму в парафії Мохлін. Ці назви часто зустрічаються в поезії Бернса, як, наприклад, у вірші “Залиште романи”, де Бернс називає себе Робертом Мосгілом за назвою орендованої ферми.

Перебування в Мосгілі – найплідніший період у житті Бернса, тоді були створені його найкращі ліричні твори: “Польовій миші”, “Гірській маргаритці”, “Молитва священика

Віллі”. У цей час він особливо захоплювався творчістю посереднього англійського письменника-сентименталіста Г. Маккензі, роман якого “Людина почуття” за величчю порівнював з Біблією. У 1785 р. він одружився з Джін Армор, хоча вирізнявся надзвичайною непостійністю і охоче залицявся до різних жінок, які вважали його надзвичайно привабливим і веселим співрозмовником. Про свої захоплення Бернс у жартівливій формі розповів у вірші “Красуні села Мохлін”.

Фінансові та домашні проблеми серйозно тривожили поета, який продовжував багато писати, але не домігся ні визнання, ні багатства. Він навіть подумував про те, щоб емігрувати на Ямайку, де сподівався розбагатіти. Проте якось Бернс відіслав написані шотландською мовою твори відомому видавцеві в Кілмарноці, і вони були опубліковані в 1786 р. Збірка віршів зразу ж зробила Бернса знаменитим. Його приймали у найкращих літературних салонах Единбурга, який у той час мав славу північних Афін і був центром шотландського Відродження. Бернс став тією постаттю, яка була необхідна для самоутвердження нації. Він захопливо писав про героїчне минуле співвітчизників (“Брюс – шотландцям”, “За тих, хто далеко”, “Якобіти на словах”), співчував Французькій революції, оспівував свободу, незалежність, відвагу. Його сприймали як фермера, обдарованого Богом багатим поетичним талантом. Він мав дивовижну зовнішність і жвавий темперамент, що створювало певні труднощі в його житті, спричинюючи непорозуміння та різні складнощі у стосунках з жінками і поважними державними сановниками. Творчість Бернса співпала з розквітом сентименталізму, що не могло не позначитися на його творах. Він згадує і С. Річардсона з його героями, і поета-сентименталіста Д. Томсона, часто використовує в піднесеному або пародійному тоні сентиментальну риторику (“Перед розлукою”, “Квітка Девону”, “Напис на книзі віршів”).

Проте домінуючою у поезії Бернса залишалась, як і раніше, весела і життєствердна, пустотлива і витончена, проста і невигадлива тональність. Яскравою ілюстрацією цьому може слугувати поезія “Моя любов – рожевий квіт”:

Моя любов – рожевий квіт

В весінньому саду,

Моя любов – веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря.

(Тут і далі пер. М. Лукаша)

Бернс був також співцем своєї батьківщини – Шотландії, він захоплювався її величними і прекрасними ландшафтами, її народом, його традиціями та звичаями, історією та сьогоденням. Він пишався своїм батьком, звичайним фермером, який зміг виховати у своїх дітях любов до праці і знань, він пишався своєю “чесною бідністю”:

Бундючиться вельможний лорд,

Що сотні слуг у нього;

Дурний, як пень, лихий, як чорт,

А корчить з себе Бога.

Нічого, нічого,

Що стрічка й хрест у нього,

Бо хто розумний чоловік, –

Сміється з того всього.

Патріотизм Бернса глибоко органічний, він є суттю його життя, служінням вітчизні, її славетним традиціям. Ця тема виникала у віршах поета постійно, без жодного перебільшення. Творчість його живилася народними пісенними мотивами, романами, образами. Друге видання віршів Бернса вийшло вже у 1786 р. Бернса запросили допомогти зібрати стародавні шотландські пісні для “Шотландського музичного музею” (1787- 1803) – збірки як стародавніх, так і новітніх пісень, з нотами, яку видавав Дж. Джонсон. Бернс охоче відгукнувся на це прохання і вніс чималий внесок в окремі його випуски. Він настільки захопився цією роботою, що займався нею до кінця свого життя.

У 1787 р. Бернс здійснив подорож гірською Шотландією і прикордонним краєм, записуючи мелодії і слова пісень, які потім включив у видання “Вибраних шотландських мелодій” 1792 р. Вважаючи своїм патріотичним обов’язком пропагування шотландських народних пісень, щоб зберегти їх для нащадків, Бернс відмовився від гонорару за збірку.

У 1788 р. Бернс поселився на занепалій фермі в Елісленді, а в 1791 р. опублікував свою останню значну поему “Тем О’Шентер”. У жартівливій, поблажливій до свого героя манері поет розповів про підпилого Тема, який у глуху штормову ніч зібрався іти додому з міста Ейре. Бернс змальовує стан Тема по-різному, залежно від того, що відчував сам герой протягом вечора, коли він з друзями сидів біля вогню, попиваючи ель. Головним достоїнством поеми є дивовижна іронія, яка прозирає у характеристиці відсутньої дружини Тема Кетті. Її напутні слова повинні були вберегти Тема від загибелі, тим більше, що він повинен уночі проїжджати повз ріку, яка забрала життя багатьом. Картина нічного шабашу відьом не містить жодної містики. Поет попереджає читача, що Тем був дуже п’яний і не боявся нечистої сили.

Старошотландська народна поезія, яка значною мірою вплинула на творчість Бернса, зберегла свою свіжість і оригінальність, оскільки вона мала справу з рідною історією, народною мудрістю. Внутрішня краса і самобутність поезії Бернса пояснюється його вмінням підтримувати простоту, відкритість душі, безпосередність там, де це вже майже неможливо. Він щирий, коли оспівує рідну природу, оскільки бачить її поряд; він мужній, коли висловлює свої погляди та уподобання стосовно моралі та недоліків, людських слабкостей і доблесті. Він нікого не наслідує, а намагається бути самим собою. Від пастушої ідилії в його пейзажній поезії не залишилося навіть сліду. Звичайний землероб, який іде за плугом і зустрічає красу на кожному кроці, простий і нелукавий селянин, який відкриває для себе щоразу по-новому красу світу, – герої Бернса і він сам. Карлейль у статті, написаній для “Единбурзького оглядача” вже після смерті Бернса, так охарактеризував поезію та особистість шотландського поета: “Бідність насправді є його супутником, але водночас і любов, і мужність; прості почуття, гідність, шляхетність, що мешкають під солом’яною стріхою, любі і гідні поваги для його серця. Поселянин, його товариш, його смаглява дівчина не видаються йому нікчемними селюками; це, швидше, герой і королева. І таким чином, над найупослідженішими верствами людського існування він проливає сяйво власного серця, і вони, зм’якшені та прикрашені тінями і блиском сонця, вивищуються до краси, яку люди заледве чи можуть побачити і у вищому існуванні. Його душа, наче Еолова арфа, струни якої, доторкнуті найзвичайнісіньким вітром, лунають у сповнених почуття мелодіях”. Хоча тематика Бернса досить обмежена (кохання, свобода, шотландська природа та історія), але поет дивиться на всі події та явища з глибин власного серця, малює образи та картини дивовижно зримі, рельєфні, живі. Музичність віршів Бернса дивовижна і доводить перспективність чарівного перетворення – вийшовши з народної пісні, поезія Бернса знову нею стала.

Творчість Бернса справила величезний вплив на В. Скотта і Т. Мура, поетів “озерної” школи, Д. Н. Г. Байрона і П. Б. Шеллі, була вона досить популярною і в Україні. Т. Шевченко назвав Бернса поетом народним і великим”, І. Франко проводив паралель між Шевченком і Бернсом, Леся Українка радила братові Михайлові включити твори знаменитого шотландця в антологію найкращих зразків світової поезії українською мовою, П: Грабовський у листах до І. Франка із заслання відзначав, що пісні Бернса “щиро народолюбні”. Українською мовою твори Бернса з’явилися у 70-х pp. XIX ст. – у перекладах І. Франка, П. Грабовського та ін. У вітчизняний час вірші Бернса перекладали В. Мисик, М. Лукаш, С. Голованівський, В. Колодій та ін. М. Бажан написав поезію “Спомин про Бернса”.

В. Пронін

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
БЕРНС, Роберт