Бережний Василь Павлович В зоряні світи

Бережний В. П. В зоряні світи: Науково-фантастична повість. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ “Молодь”, 1958.
“Людство не залишиться вічно на Землі, а, в гонитві за світлом і простором, спочатку несміливо сягне за межі атмосфери, а потім завоює собі весь простір навколо сонця”.
К. Е. ЦІОЛКОВСЬКИЙ. Напередодні вильоту

Іван Макаровим Плугар – чоловік середній на зріст – стояв біля розчиненого вікна і милувався садом. На його худорлявому обличчі лежали сліди втоми, тільки сірі очі блищали нестримною енергією.

Сад був ще зовсім молодий – його посадили років сім чи вісім тому самі працівники Інституту Міжпланетних сполучень. Іван Макарович теж брав участь у суботнику. І от вже перед ним на тонких стовбурах тендітні крони яблуньок. А як дружно вони зацвіли! Іван Макарович, увесь час зайнятий своїм космічним кораблем, навіть не помітив, коли вони виросли! Та що там цвітіння, сьогодні для нього сад взагалі несподіванка. Коли він виріс? Невже так швидко пролетіли ці роки?

Сад, увесь пройнятий сонцем, нагадує казковий корабель з блідорожевими вітрилами.

– Іване Макаровичу!

Він повертає голову. Посеред кабінету стоїть секретарка Муся – трохи схилена вперед постать, сумне обличчя. З того часу, як ухвалено космічний рейс, вона дивиться на свого начальника, як на засудженого до страти.

– Що таке, Мусю?

Іван Макарович

нехотя відійшов од вікна.

– До вас прийшли.

– Хто?

– Вчений, каже, спеціаліст… з географії Місяця.

В цей час двері відчинились і до кабінету нетерпеливою ходою зайшов огрядний чоловік у сірому костюмі з товстою папкою в руці.

– Так, так, – гукнув він на ходу, – я селенограф.

– Сідайте, будь ласка, – Іван Макарович кивнув на жовті шкіряні крісла біля письмового столу.

Посідали.

Муся вийшла і нечутно причинила двері. Чоловік у сірому розв’язав папку, вийняв розкішно переплетений альбом.

– Ви летите у зоряні світи! – патетично вигукнув він. – Робите перший крок у космос… Дізнавшись про вашу експедицію, я вважав своїм обов’язком… – Він подав Івану Макаровичу свій альбом, вийняв хусточку і почав притуляти її до скронь. – Це – найдетальніші карти поверхні Місяця!

– Дякую, – сказав Плугар, зважуючи на руці альбом.

– Що, важкий? – Селенограф тривожно подався вперед. М’ясисте обличчя його розчервонілося від хвилювання.

– Порівняно з тим, який ми виготовили з мікроплівки, – усміхнувся Іван Макарович, – важкуватий.

Селенограф ніяково нагнув голову, мнучи в руках хусточку.

– Та я, власне… Це, зрештою, не головне… Я хотів би, шановний Іване Макаровичу, сам полетіти з вами на Місяць! Сподіваюся, селенограф, який десятки років вивчав поверхню нашого супутника… Та я ж усі кратери, всі тріщини, які не є…

Іван Макарови подивився на його огрядну постать, і селенограф зніяковів ще дужче.

– Що, важкий, думаєте?

– Та ні, – Іван Макарович підвівся, встав і його співрозмовник. – Не про те йдеться. Послужити науці знайшлося тисячі ентузіастів… Ми одержали багато листів і з Москви, і з Одеси, Ленінграда, Києва, Хабаровська… Не ви перший, не ви, мабуть, будете й останній. За ту добу, яка лишилась до старту, нас, треба сподіватися, ще штурмуватимуть… А склад експедиції вже давно затверджений, ви ж самі розумієте…

Селенограф стояв розгублений. Здавалось, він зовсім не чекав відмови.

Іван Макарович подивився на нього, ніби щось зважуючи, а тоді продовжував:

– Розкрию вам одну таємницю… Зараз проходять випробування ще одної космічної ракети. Не за горами той час, коли й вона полетить, як ви кажете, в зоряні світи… Екіпаж її, наскільки мені відомо, повністю ще не вкомплектований.

Селенограф просяяв.

– Ну, що ж! – осміліло вигукнув він, розводячи руками. – Розумію, це таке діло… Тоді дозвольте… – він несподівано рвучко обняв і поцілував Плугаря. – Бажаю вам щастя!

Іван Макарович не встиг і подякувати, як той уже був за дверима.

Цей візит схвилював ученого. Якось гостріше усвідомив, що прощається з Землею… Прощається? Іван Макарович знову сів у крісло, замислився. Звичайно, може трапитись, що сліпий випадок зруйнує найточніші розрахунки, зроблені колективом науковців. Але Плугар готовий до всього. Хіба це не найвище щастя – віддати своє життя в ім’я вітчизняної науки?

Підійшов до книжкових стелажів, Що займали всю стіну. Тисячі книжок – людські думки покладені на папір! Галілей, Джордано Бруно, Копернік, Ломоносов, Ціолковський… Які великі уми мріяли про міжпланетні подорожі! А скільки написано про це фантастичних романів… Час ішов, наука розвивалася, і тепер ось фантазія стає дійсністю. Людина справді вирушає в зоряні світи!

До кабінету швидко зайшла дівчина. її некрасиве обличчя, всіяне веснянками, зашарілося, густе русяве волосся, що спадало на плечі, розсипалося. Раз у раз різким рухом голови вона закидала його назад. Легенька біла сукня м’яко спадала їй на міцний стан.

Іван Макарович, посміхаючись, пішов їй назустріч.

– Ну що, все гаразд, Олю?

– Все, тату! Як бачите, я вже встигла й переодягтися.

– Медикаменти перевірила за списком?

– Так.

– Інструментарій?

– Теж.

– Добре, – задумливо промовив Плугар. – Я тобі вірю. Прошу тільки врахувати свої емоції… Контролюй себе, Олю. Момент дуже важливий.

– Тату, я цілком усвідомлюю важливість моменту… – вона злегка взяла його під руку і повела до вікна. – Не хвилюйтесь за мене. Подивіться краще, як чудово розцвів сад!

– Уяви собі, що я вже звернув на це увагу!

– Оце здорово! – засміялася дівчина. – Значить, усі турботи приготування лишилися позаду?

– Майже так.

Іван Макарович підійшов до великого глобуса, що стояв на тумбочці біля вікна, знічев’я покрутив і замислено подивився на його зовсім чисту – без єдиної позначки – сторону. Місяць завжди повернутий до Землі одним боком, і ще жодна людина не бачила, що там, на його другій півкулі, на оцій білій плямі.

– Хотілося б і мені побачити цю білу півкулю, – сказала Ольга.

– Це добре, дочко, що тобі хочеться якомога глибше пізнати світ… Але я ще й досі не можу заспокоїтись, що ти летиш на Троянду!

– Не треба, тату… Ви ж самі казали, що Троянда – це околиця Землі! За два роки її існування була всього одна аварія! Та й то ж через випадок… А тепер я лечу з вами, так що… я цілком спокійна.

І все-таки у глибині душі Плугар тривожився за дочку. Правда, відрядження, на штучний супутник Землі, поетично названий Трояндою космосу, Ольга добилася сама. Туди потрібен ще один лікар, і вона пройшла по конкурсу. Одно непокоїло Івана Макаровича: а що як комісія потурала їй, зважаючи на авторитет батька? Наче здогадуючись про ці думки, Ольга підкреслювала йому суворість і об’єктивність членів комісії.

– І чого ти так рвешся із Землі, Олю?

Ольга тільки зітхнула. Запізно батько цікавиться доччиними справами. Ракета заступила йому не те що сім’ю – цілий світ! І це зрозуміло. Але не буде ж вона тепер розповідати про своє невдале кохання, про те, що ЇЇ збуджена енергія шукає виходу, що душа її прагне якихось незвичайних подвигів! Хай говорить про неї радіо, нехай пишуть газети, фотографують кінооператори… Хай звучить її ім’я!

– Та що ж, на Троянду багато хто літав, – сказала після паузи. – От політ на Місяць – це інша справа. Це ж вперше в моєму житті!

Батько усміхнувся:

– Цей політ перший не тільки в твоєму житті, Олю, а навіть у житті всього людства! Мабуть, через це доведеться виступати на прес-конференції, а я страх, як не люблю.

Ольга подивилася на годинника.

– Та нам, власне, пора йти. Кореспонденти, напевне, вже зібралися.

– Вгамуй своє честолюбство, Олю, – усміхнувся Іван Макарович. – Ще ж маємо цілих три хвилини!

Вони неквапно пішли до конференц-залу.

Секретарка Муся проводжала їх здивованим поглядом. Ідуть собі, жартують! Неначе не їх завтра понесе страшна ракета, кине в небесне провалля… Як Ольга стала спецкором

Справді, конференц-зал був уже переповнений. Тут зібралися не лише радянські, а й іноземні журналісти. Рогові окуляри, блискучі пенсне, лисі і чубаті голови.

Все, що тут говоритиметься, буде записано на магнітофонну стрічку і негайно передано в усі кінці Землі.

Коли місця в президії зайняли голова Урядового комітету по організації перельоту Земля-Місяць, члени екіпажу “Комети”, у залі стало тихо. Голова Комітету – невисокий лисий чоловік у білому літньому костюмі – підійшов до мікрофона і коротко поінформував присутніх про переліт. Закрутилися барабани магнітофонів, на сотні стрічок лягли слова:

– Я радий повідомити вас, що кількарічну підготовку до першого космічного польоту завершено. Міжпланетний корабель готовий до старту. Важливими етапами в підготуванні цього рейсу були польоти ракет, керованих по радіо, і особливо створення штучного супутника Землі – Троянди космосу. Ця мініатюрна планетка, виготовлена руками радянських людей, є заатмосферною науковою базою і міжпланетним вокзалом… Колектив наукових працівників Троянди уже відкрив стільки нового, надзвичайно важливого, що тепер стає дивно: як могли ми раніше обходитися без штучного супутника? Докладно про ракету, яка завтра вирушає в подорож на Місяць, розкажуть вам члени екіпажу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Бережний Василь Павлович В зоряні світи