Було колись у Басконии всі зовсім не так, як тепер. Там, де піднімаються сьогодні у Піренеях гірські піки, лежали зелені луги, а там, де глибокі прірви розсікають гори, текли спокійні ріки. Та звірі тоді розмовляли, і люди їх мова розуміли. Та жили б у Піренеях люди, звірі й дерева у світі, якби не поселилася у горах величезна Змія. Тіло її ізвивалося між гірських схилів, а хвіст крейда землю у самого підніжжя Піренейських гір, на берегах французької ріки Гаронни. Змія спала весь рік, а коли просипалася, висувала свою страшну роздвоєну мову й злизувала їм цілі селища. Не було від цієї Змії порятунку ні людям, ні звірам, ні деревам, ні квітам! Навіть камені стогнали від страху! Аюди на землях Басконии розучилися радіти сонцю, відіграти з дітьми й обробляти поля. "Навіщо? - запитували вони. - Не чи всі рівно, що виявиться у животі у цієї ненаситної тварини? Якщо камені й суха земля, так ще й краще. Може бути, тоді Змія загине... "Але Змія всі жила й жила, а квітучі долини, схили гір і поля перетворювалися у пустелю. Та люди почали йти із цих страшних місць...
Та ось одного разу влітку, коли Змія прокинулася й пообідала двадцятьма селищами, чотирма лісами з усіма їхніми мешканцями й усіма рибами з однієї гірської ріки, а потім знову заснула, поклавши голову на найвищу гору у Піренеях - Полуденний пік, зібралися на раду усе чоловіка-баски від французької ріки Гаронни до іспанської ріки Арагон. Багато годин вони вирішували, що робити, як убити ненаситну Змію, як зберегти свої гори й землю, але придумати нічого не могли. Тоді піднявся один старий і сказав:
- Змія тепер прокинеться восени. Але ми повинні впоратися з нею раніше, чим піде за гори останній літній місяць. Повалимо ліс на одному схилі Полуденного піка, розрубимо на дрова й розведемо величезне багаття.
- Навіщо? - запитали тоді чоловіка-баски, ті, що зібралися на раду від французької ріки Гаронни до іспанської ріки Арагон.
- Ви не дослухали мене, - відповів старий. - Ми розведемо величезне багаття
І розбудимо Змієві. А коли вона прокинеться й відкриє ока, то побачить на схилі Полуденного піка багаття. Вона буде дуже злий і зі злості не зрозуміє, що багаття - це її смерть. Вона висуне свою роздвоєну мову, проковтне багаття й загине.
- Розумно придумане, - розв'язали чоловіка-баски, ті, що зібралися на раду. Вони пошлидомой, побрали сокири, а коли повернулися на схил Полуденного піка, то зрубали там увесь ліс, розрубили його на дрова й запалили багаття. Запалахкотало отут таке полум'я, що його побачили всі жителі Піренейських гір. Вони зрозуміли, що прийшов кінець їх нещастям, і дуже обрадувалися. А обрадувалися - виходить, зашуміли, заграли на волинках і барабанах, пішли танцювати. Шум піднявся до неба, і від усього цього шуму прокинулася Змія. Вона прийшла у таку лють, що хвостом змела три селища. Вона роззявляла впасти й шукала тих, хто посмів її потривожити. Але Змія нікого не побачила. Тоді вона пригнула голову до землі й побачила червоні мови полум'я від величезного багаття. А тому що усе змії бачать погано, так вона ще й не прокинулася гарненько, те не зрозуміла, що це таке. Змія злизнула багаття й закричала. Доти ніхто не чув, як
Кричать змії! Від її лементу здригнулися гори, зупинилися у горах водоспади, а
Ріки потекли назад.
Від болю Змія стала метатися по схилах Піренеїв, і там, де тільки що височіли гори, лягали долини, а там, де були поля, здіймала земля. Кричала Змія, стогнала земля, і бігли під градами каменів люди. Щоб погасити вогонь, який спалював її зсередини, випила Змія всю воду з гірських рік. Але ось востаннє сіпнулася її голова, загинула Змія, і страх пішов з Піренеїв. Та тоді вся вода, яку вона випила з гірських рік, витекла з її пащі й стала озером, гірським озером за назвою Изабит. Та Змієві цю з тих пір теж стали називати Змією озера Изабит... Не стало Змії. Але пам'ять про нею назавжди залишилася у країні басків. Запитаєте кожний: як народилася долина, у якій коштує його будинок, або чому це за селищем виросла гора? "Це Змія усе наробила, - відповість баск. -Величезна була Змія, але ми перемогли її, тому що коли весь народ збирається разом, йому не страшні ніякі змії..."