Є такі у Басконии істоти - ламиньяки, не люди й не нелюди, ламиньяки - одне слово. Ростом вони не великі, так такі незграбні, що увесь час із ними що-небудь трапляється: хто руку у двері прищемить, хто про камінь спіткнеться - з гори впаде, а хто й зовсім на рівному місці розтягнеться. Народилися ламиньяки ще до того, як з'явилися на землі люди. З людьми жити ламиньякам незручно, так із землі не піти, тому що увесь час вони щось на ній забувають. Така вуж у ламиньяков доля: за яку справу не приймуться, до кінця не дороблять. Говорити почнуть - самі потрібні слова забудуть, з людьми гарний-гарному-по-гарному справу заведуть, так обов'язково рассорятся. Ламиньяки живуть у Басконии скрізь, прав - так, люблять куточки, де трава вище й болота є невелике. Зелену ряску, що плаває на болоті, баски дотепер називають " рубан-номи ламиньяков", і казки про них теж віз-де розповідають.
...Лик стоїть на краї ущелини, і треба було жителям Лику побудувати через цю ущелину міст.
Але ніяк вони не вирішувалися: місце було дурне, недалеко гора Кастелу - столиця ла-миньяков, і хоч був у жителів Лику з ла-миньяками договір, щоб один одного не тро-гать, але ламиньякам вони не довіряли, та й ла-миньяки теж людей побоювалися.
Та Усе-таки вирішилися жителі Лику. По-слали на гору Кастелу самих розумних. Нехай, мол, запропонують ламиньякам побудувати міст через ущелину. Погодяться - добре, але що вони за цей міст попросять? Вислухали ламиньяки людей і зголосися-лисій.
- Так, - говорять, - побудуємо ми вам міст через ущелину. Буде він з тесаного кам-ня, і зробимо ми усе за одну ніч до першого півнячого лементу. Одна умова: Лик дасть нам, що попросимо.
Жителі Лику запитують:
- А що ж ви попросите?
- А найкрасивішу дівчину Лику! - сказали ламиньяки всі разом. Шкода, звичайно, віддавати найкрасивішу дівчину ламиньякам, але міст теж потрібний. Погодилися.
Усе погодилися, крім нареченого тієї дівчини. " Ні, - подумав він. - Я що-небудь придумаю. Не можу я свою наречену віддати цим ламиньякам". Прийшла ніч, і почали ламиньяки будувати міст. А юнак сховався біля прірви, дивиться, як у них справа йде.
Бачить: готовий майже міст, до світанку далеко, півнячого лементу ще чекати не дочекатися, і пропаде його наречена напевно. Але придумав адже він, як урятувати дівчину!
Пішов у Лик, знайшов курятник, дверцята у нього відкрив і з таким шумом руками став махати, начебто у нього не руки зовсім, а крила, і сам він не людей, а величезний півень.
Півень у курятнику прокинувся, злякався, що навколо півні вже зорю співають, а він спізнився, і як закричить: "ку-но-ре-ку!"А у цей час ламиньяки саме підняли із дна ущелини останній камінь, щоб поставити його на місце у середину мосту. Почули вони півнячий лемент, камінь кинули й зникли із шумом і лементом:
- Нехай буде проклятий півень, що крикнув раніше покладеного строку! Жителі Лику дівчину, звичайно, ламиньякам не віддали.
Міст залишився недобудованим. Люди його теж так і не змогли добудувати.
Хто тільки той останній камінь не піднімав, хто тільки не намагався його на місце - у середину мосту - поставити, нічого не виходило.
Видне, у мосту у Лиці така ж доля, як і у ламиньяков, які ніколи ніяка справа до кінця довести не можуть.
Так і буде міст у Лиці вічно стояти з дірою посередині!