Байронічний герой і настрої “світової скорботи” у віршах поета

Урок зарубіжної літератури 9 клас

УРОК № 40

Тема. Байронічний герой і настрої “світової скорботи” у віршах поета.

Мета: поглибити знання з теорії літератури про лірику, дати поняття про байронічного героя; навчати вдумливого читання ліричних творів; розвивати творчі здібності, уміння аналізувати; виховувати любов до прекрасного.

Обладнання; портрет Байрона.

Тип уроку: проблемний урок з елементами дослідницької роботи.

Володар дум.

О. Пушкін

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Колективна робота Записи у зошити

Основні періоди творчості Байрона

III. 1807-1809 рр.- лірична збірка “Години дозвілля”.

1. 1809-1817 рр. – поеми “Паломництво Чайльд Гарольда”, східні поеми, “Єврейські мелодії” (цикл – 23 вірші – любовна лі-рика).

2. 1817-1824 рр. – поеми, роман у віршах, “Донжуан” – найбільший за обсягом і значенням твір.

IV. Складання сенканів

Байрон,

Самотній, романтичний,

Віршував, кохав, боровся,

Слава, переплетена з образами,

Птах.

ІІ. Робота над темою уроку

– Теорія літератури

Лірика – один із трьох жанрів літератури. Особливість лірики – дійсність зображується через змалювання почуттів, переживань, думок ліричного героя. Лірика поділяється на:

IV. громадянську (суспільно політичну) – роздуми поета про суспільне життя;

4. філософську

– роздуми про сенс людського буття;

V. пейзажну – роздуми, навіяні природою;

5. інтимна – роздуми і почуття, пов’язані з дружбою та коханням.

6. Станси – різновид лірики, поезія – роздум, у кожній строфі якої висловлюється певна думка або спостереження.

1) Виразне читання учнями поезій Байрона та коментарі учителя до них

Мій дух, як ніч. О, грай скоріш:

Я ще вчуваю арфи глас.

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить любий спів.

Як є сльоза – вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакати дай.

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Вже в йому вщерть тяжких образ;

Як не поможе спів, воно

Від мук страшних порветься враз.

(Переклад В. Самійленка)

Учитель. Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. “Його очі – це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла”,- писав один із його сучасників. Та у своїй душі поетові розібратись було важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її.

ПРОМЕТЕЙ

Титане! У в очах твоїх

Відбилось горе і тривоги

Земних житців, що гнівні боги

Погордно зневажали їх.

А що ж. за те дістав, Титане?

Лиш скелю, коршака й кайдани,

Німе страждання, вічний бран,

Нестерпний біль роздертих ран,

Що Духа гордому уймає…

Ти стогін, роджений одчаєм,

Душив у грудях; щоб той звук

Не виказав таємних мук,

Знімівши на устах, аж. доки

Наглядач неба відлетить,

Щоб мук агонії й на мить

Боги не вгледіли жорстокі.

Ти боротьбу обрав, Титане,

В двобої волі і страждань,

Прийняв ти муки без вагань;

А небо мстиве, невблаганне,

І Доля зла – тиран глухий –

І дух Ненависті, який

Істот собі на втіху творить.

І сам їх нищить, сам їх морить,

Дали тобі безсмертя в дар.

Та навіть ця найважча з кар

Твоєї долі не зламала.

Змогла добитись лиш проклять

Лють Громовладцева од тебе

Та що йому готує небо,

Ти, віщий, не хотів сказати,

Хоч погляд твій сказав немало:

В нім вирок прозвучав, як грім,

І каяттям палив гірким,

Гнітив страхом, аж у правиці

Тремтіли в гніві блискавиці.

У тому твій небесний гріх,

Що людям зменшив ти страждання,

Що світлом розуму й пізнання

На боротьбу озброїв їх.

Хай доля зла тебе скувала,

Та виклик твій, борня зухвала,

Завзяття вогняне твоє,

Твій гордий дух і непокора,

Що їх і небо не поборе,

Для смертних прикладом стає.

Ти людству освітив дороги,

Ти – символ віри і тепла.

Як ти, сини людські – півбоги,

Струмок ясного джерела.

Хай і провидить люд достоту

Нужденний пай свій: і скорботу,

І горе, і борні тягар,

1 долю не відкличних мар,-

Та дух бунтарства – не покути –

Найважчі розбиває пута,

І волі людської снага,

У муках зрощена, в одчаї.

Надії й віри не страчає,

Тріумфом виклик зустрічає

І владно смерть перемага!

(Переклад Д. Паламарчука)

Учитель. Прометеївська тема народолюбства і нескореності, безстрашної боротьби за свободу, за людину у творчості Байрона звучить могутнім акордом. У вірші “Прометей” звеличується подвиг того, хто “людству освітив дороги”. Сам поет, як і оспіваний ним у багатьох творах титан – богоборець, завжди прагнув бути там, де здіймався стяг боротьби за свободу людини,

СПОМИН

Кінець! То був лиш сон.

І враз Блідих надій промінчик згас.

Щасливих мало днів прожито,

Світанок мій вкриває тьма,

І душу сковує зима,

Любов, надію вщент розбито.

Якби ж – і спомини. Якби-то!

(Переклад Д. Паламарчука)

Учитель. Вірш “Спомин” можна вважати зразком поетичної недомовленості” за якою приховані причини суму автора. Поетичний світ Байрона багатий і просторий. Разом з тим “загублений рай”, загублені надії і сподівання, загублений абсолют людського щастя – де внутрішня тема лірики поета.

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба,-

Тільки в мріях я маю те щастя ясне,

Кожний ранок – оплакана згуба.

Любий сон! Забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як в ту ніч, буду я у раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Смерть і сон, кажуть люди, то браття рідні,

Сон єсть образ мовчазної смерті,

Коли смерть може дати кращий рай, ніж у сні,

То я прагну скоріше умерти.

Ох, не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий.

Коли грішний був сон,- я спокутував гріх:

Зник без сліду мій сон чарівливий…

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

(Переклад Д. Паламарчука)

Учитель. У вірші відсутня поетика глухих емоцій, узагальнених особистостей і узагальнених положень. У них домінує емоційно-експресивне начало. Лірика стає пізнанням душі і особистості тих, до кого вона звернена, відкриваються і адресат, і автор. Ми відчуваємо, хто такий сам поет, що він відчуває до героїні, що вона несе йому.

В ДЕНЬ МОГО ТРИДЦЯТИШЕСТИЛІТТЯ

Вгамуйся, серце. Вибив час.

Нікого нам не зворушить.

Нехай любов обходить нас,

Та нам – любить.

Пожовкли днів моїх листки,

Засох любові цвіт і плід.

Повзуть скорбота й хробаки

За мною вслід.

Немов вулкан той із жерла,

Жирущий пломінь в груди б’є,-

Та не світильник, то пала

Життя моє.

Минулі дні тривог, надій,

Любові, ревнощів, жаги,

З кохання весь набуток мій –

Сплітає нам.

14 О поле битви, зброї дзвін,

15 Що славить Грецію мою!

16 Вільніший я, ніж Спарти син,

Що ліг в бою!

Повстань! Еллади лине зов,

Зміцни свій дух! Не забувай,

Чия у тебе в жилах кров.

На бій рушай!

Притлуми чуттів невчасних жар

17 І ниці пристрасті круши!

18 Хай вроди згубної пожар

Не йме душі!

Як шкода молодих років.

На жертву волі їх оддай!

До битви стати час наспів.

В борні сконай!

За волю в гордім цім краю

Борися всупір долі злій.

Знайди в бою і смерть свою.

І супокій!

(Переклад Д. Паламарчука)

Учитель. Вірш уважають останнім у творчості поета Власну ліричну поезію поет поєднував з подвигами визвольної війни, зі справою захисту греків. Нам залишились рядки, написані Байроном в Кефолонії 19 червня 1823 року в щоденнику менш ніж за рік до смерті. Рядки не були дописані і обірвані на півслові. Та і за формою, і за суттю своєю вони і в цьому вигляді цілісні, об’єднуючи світ історії і політичної боротьби з внутрішнім світом поета.

Запитання до учнів

V. Які домінуючі риси поезії Байрона можна відзначити?

ІІІ. Рефлексія

Колективна робота

А) Формулювання визначення та характерних рис байронічного героя (запис у зошити)

Байронічний герой – людина романтична за характером. Характерні риси байронічного героя:

VI. гостре сприйняття недосконалості навколишнього світу; ” благородство душі;

VII. глибина і сила почуття;

VIII. підкреслене почуття вищості, зневага до людей;

IX. самотність.

Б) Особливості любовної та політичної лірики Байрона (запис у зошити)

Загальні особливості лірики Байрона

X. Яскраво виражене суб’єктивне (особисте) начало (автобіографічна канва творів або опосередкована розповідь про себе).

XI. Страдницька душа ліричного героя.

XII. Джерело страждань ліричного героя – недосконалість життя.

XIII. Загадковість, недоговореність, внутрішня енергія поезії.

– Порушення традиційних форм поезії: обірваний на середині рядок; залучення слів із побутової лексики; різний ритм, розмір, довжина рядків, строф; створення нового поетичного жанру – стансів, “віршів на випадок” (вірш, написаний з якогось певного приводу чи звернений до конкретного адресата); написання поезії у вигляді внутрішнього монологу поета.

IV. Домашнє завдання

Випереджувальне завдання для 3-4 учнів – повторити із теорії літератури поняття “поема”; із історії – відомості про Івана Мазепу; для всіх учнів – прочитати поему Байрона “Мазепа”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Байронічний герой і настрої “світової скорботи” у віршах поета