Авторський образ у романі “Євгеній Онєгін”


Більше 10000 зачісок у режимі on-line!

Ви тільки ПОДИВИТЕСЯ це відео!

Роман у віршах “Євгеній Онєгін” був написаний в 20- 30-е роки минулого сторіччя. Працював над ним Пушкін протягом декількох років. Цей роман з’явився найважливішою подією в історії російської літератури. Він був першим добутком, у якому авторові вдалося створити найширшу панораму російської дійсності, розкрити найважливіші проблеми свого часу. За широке охоплення сучасної Пушкіну життя, за глибину розкритих у романі її проблем великий російський критик В. Г. Бєлінський назвав роман “Євгеній Онєгін” енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком.,

Дійсно, у романі, як у щирій енциклопедії, відбиті всі сторони російського життя початку XIX століття. Час десятих-двадцятих років минулого сторіччя було часом підйому національної самосвідомості. У ці роки краща частина російського дворянства виступала проти кріпосного права й абсолютної монархії. У російському суспільстві підсилюється інтерес до прогресивних мислителів і філософів Заходу. Наприклад, Онєгін читає Адама Смита, Руссо – улюблений автор Тетяни.

Із властивим йому лаконізмом Пушкін висвітлює економіку й культурне життя Росії того років. З роману ми довідаємося, що п’єси, шедшие тоді в театрах, мали успіх, що знаменитим постановником балетів був Диддо. Разом з автором любуємося


дивовижною грацією “блискучої й напівповітряної” Істоміної, згадуємо прекрасну російську трагічну акторку Семенову. Легко, немов мимохідь, стосується Пушкін питань економіки Росії, але дає точну й влучну характеристику. У Росію “за ліс і сало” увозилися всілякі дрібнички, предмети розкоші: “парфуми в гранованому кришталі”, “пилочки”, “щітки тридцяти пологів”

На цьому широкому тлі дані автором всі представники російських націй, від великосвітського денді до кріпосної селянки. На самому початку роману описується зимовий ранок у Петербурзі:

Петербург невгамовний

Уж барабаном пробуджений.

Встає купець, іде рознощик,

На біржу тягнеться візник,

Із глечиком охтенка поспішає.

Під нею сніг ранковий хрумтить.

И тут же Пушкін на прикладі головного героя показує спосіб життя “золотої дворянської молоді”. Онєгін, стомлений шумом балу, вертається пізно й прокидається тільки “за полудень”. Життя Євгенія “одноманітна й строката”: бали, ресторани, театри, знову бали. Звичайно, таке життя не могло задовольнити розумної, мислячої людини. Ми розуміємо, чому Онєгін був розчарований у навколишнім суспільстві. Адже це вище світло становлять люди егоїстичних, байдужих, позбавлених високих помислів. Пушкіна описує це суспільство більш докладно у восьмому розділі:

Отут був, однак, колір столиці,

И знати, і моди зразки,

Особи, що зустрічаютьсяСкрізь,

Необхідні дурні…

З іронією автор відзначає, що колір столичного суспільства становлять дами, на вид злі, диктатори бальні, добродії, “заслуживающие популярність низькістю душі”.

У романі знайшло своє художнє втілення й провінційне дворянство. Глухость, обмеженість, вузькість інтересів характерні для цих “помісних владетелей”. Їхні розмови не йдуть далі таких тим, як косовиця, вино, псарня. Не випадково Пушкін представляє цих людей в образах чудовиськ у сні Тетяни. Вони так збідніли розумом і так опустилися, що деяким відрізняються від тварин.

Гості на іменинах Тетяни – це ярчайшие зразки поміщицької породи. Автор уже в прізвищах розкриває їхню сутність: Скотинины, Бешкетників, Дрібниць.

Провінціальністю віє й від дворянської Москви. У сьомому розділі Пушкін сатирично малює представників московського дворянства. Тут і Любов Петрівна, що любила збрехати, і Іван Петрович, головна риса якого – дурість, і скупий Семен Петрович. Пушкіна дає точну й вичерпну характеристику московському барству:

Усе в них так блідо, равнодушно;

Вони обмовляють навіть нудно;

У марній сухості мовлень,

Розпитів, пліток і звісток

Не спалахне думки в цілі доба,

Хоч невзначай, хоч навмання…

Крім життя дворянського стану в романі правдиво зображене життя селян, їхній побут. На прикладі няньки Тетяни Ларіній Пушкін висвітлює гірку частку кріпосної селянки, що тринадцятилітньою дівчинкою видали заміж проти її волі. Автор не розкриває страшних картин кріпосного гніта й експлуатації, але однією фразою, одним епізодом він абсолютно точно відбиває жорстокі порядки, що панували в селі. Мати Тетяни так само просто й природно, як солила гриби, ходила в лазню по суботах, била служниць, віддавала селян у солдати, змушувала дівчин, що збирає ягоди, співати пісні, “щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли”.Таким чином, у романі “Євгеній Онєгін” всі шари російських націй знайшли своє втілення. Всі сторони російської дійсності, всі проблеми сучасного життя торкнувся Пушкін у своєму романі, причому зумів побачити їхніми очами всіх націй, усього народу.

Ще на початку роботи над романом у листі до Дельвигу Пушкін визнавався: “Пишу тепер нову поему, у якій забовтуюся донезмоги”. Уже тоді він відчув необхідність ліричного саморозкриття з невидимим, але багатоликим читачем. Протягом усього роман ця потреба не слабшає, а навпаки, усе з більшою силою дає про себе знати. Усе вільніше й проникливіше говорить Пушкін від першої особи.

Форми й Теми авторського звертання до читача невичерпне різноманітні. От невзначай невибагливий жарт, що підкрутився: “читач чекає вуж рими “троянди”, на от, візьми її скоріше”. А от сумні роздуми про те, як могла б зложитися життя й доля Ленского. Кожний новий вступ Пушкіна в оповідання радує, захоплює, вражає. Неможливо насититися спілкуванням з таким співрозмовником!

Я пам’ятаю море перед грозою:

Як я заздрив хвилям,

Бегущим бурхливої чередою

З любов’ю лягти до її ніг!

Як я бажав тоді із хвилями

Торкнутися милих ніг вустами!..

Авторський образ суперечливий, він тяжіє до іронії, до простодушної усмішки. От Пушкін прощається з молодістю, зізнається в тім, що позиції молодості здані без вороття:

Упокорилися ви, моєї весни

Пишномовні мечтанья,

И в поетичний келих

Води я багато підмішав.

Інші потрібні мені картини.

Люблю піщаний косогір,

Перед хатинкою дві горобини,

Хвіртку, зламаний забір…

Але в той же час у цьому визнанні не тільки гіркота, але й полемічний запал. Це своєрідний маніфест художника, що проробив шлях від романтизму до реалізму. І тепер перед художником – життя, її повсякденна простота.

Пушкін іде від класицизму й від романтики. Він ратує за нову мову російського суспільства, за звільнення мови від наносних впливів і віянь, від запізнілих слов’янізмів, від новітньої іноземщини, від шкільної скутості. В остаточному підсумку він ратує за народності, за загальну демократизацію російської культури. Адже до кінця роботи над романом уже написаний і ” Борис Годунов “, і казки. Поет у розквіті сил, у розпалі творчого освоєння народності. В. Г. Бєлінський високо й по достоїнству оцінив геніальний утвір нашого національного поета. Великий критик писав. “Нехай іде час і приводить із собою нові потреби, нехай росте російське суспільство й обганяє “Онєгіна”: як би далеко воно не пішло, завжди буде воно любити цю поему, завжди буде зупиняти на ній виконаний любові й подяці погляд”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Авторський образ у романі “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links