Авторська позиція в повісті “Станційний доглядач”

Авторська позиція – це відношення автора до своїх героїв, виражене в змісті назви добутку, у портретах героїв, у їхніх думках і почуттях, у композиції, у символіці, в описі природи, а також безпосередньо в оцінках оповідача. Відношення Пушкіна до головного героя повести “Станційний доглядач” Самсонові Вырину можна зрозуміти подвійно. На перший погляд авторська позиція в цьому добутку зовсім ясний: автор співчуває своєму героєві, співпереживає йому, зображуючи горе й страждання старого. Але при такому трактуванні авторської позиції “Станційний доглядач” втрачає всю свою глибину Картина набагато складніше. Пушкіна не зрячи вводить у повість образ оповідача, від імені якого йде оповідання. Він своїми думками, міркуваннями як би прикриває щире відношення автора до головного героя

Щоб зрозуміти автора, не можна покладатися на поверхневі враження від тексту повести: Пушкін завуалював свою точку зору в більше дрібних деталях, які видні тільки при докладному вивченні тексту. Особливу роль у добутку грає символіка. Символіка – це один з основних засобів вираження авторської позиції, що відбито в текстових елементах, що не впливають на основний розвиток сюжету, а, може бути, що тільки вгадують його. Так, по картинках, що висіла на стіні в кімнаті Самсона Вырина, які довго розглядав оповідач, ми можемо судити про подальший хід подій

Картинки

“зображували історію блудного сина”. На перший погляд може здатися, що ці картинки розповідають про життєвий шлях Дуни. Але насправді образ блудного сина – це образ самого головного героя. Перша картинка говорить про те, що Самсон Вырин “іде” від своєї дочки

Адже він зовсім не вірить у її щастя, він навіть не здатний представити, що молодий гусар може женитися на Дуне. У розмові з Мінським у Петербурзі Вырин сказав: “Віддайте мені… бідну мою Дуню. Адже ви потішилися нею; не губите її понапрасну”. У цих словах проявляються як батьківські почуття, так і нерозуміння своєї дочки, відсутність віри в любов. Дуня з Мінським відразу домовилися, що виїдуть разом.

Але чому вони не сказали нічого про це Самсонові Вырину? Вони полюбили один одного, але можна припустити, що гусар не відразу вирішив женитися на дочці бідного станційного доглядача, тому Дуня й Мінський не могли нічого сказати. Батько, не довіряючи молодому гусарові й не вірячи в силу любові, розбив би їхнє щастя, а разом із цим і їхнім життям

“Що таке станційний доглядач?” – запитує Пушкін у читачів вустами оповідача на самому початку повести. “Сущий мученик чотирнадцятого класу”, тому що його чин стає його життям, тобто він “обмежений”, воно мислить саме як “чиновник чотирнадцятого класу”.

И, звичайно, по його логіці, бідна дівчина не може бути щаслива з багатим ротмістром, що тільки посміється над нею й вуж напевно ніколи не жениться. Самсон Вырин при цьому недальновидний. Дуня не вирішувалася сама сісти в кибитку, і, може бути, у неї не вистачило б сміливості це зробити, але її батько сказав: “Чого ж ти боїшся?.

, адже його благородіє не вовк і тебе не з’їсть: прокотися-ка до церкви”. Самсон Вырин як би сам визначив долю своєї дочки. Але повернемося знову до символіки добутку. На обмеженість, недалекоглядність Вырина натякає друга картинка. На ній ми бачимо блудного сина, оточеного “помилковими друзями”.

Дійсно, і в іншому випадку Самсон Вырин повірив докторові, що порадив здоровому гусарові відпочинок і спокій на кілька днів, навіть і не підозрюючи, що цей доктор у змові з Мінським. На третій картинці зображений юнак, що пасе свиней і розділяє з ними трапезу; на його особі – глибокий сум і каяття. Цей сюжет як би підказує подальшу долю доглядача, що за три або чотири роки без Дуни перетворився з “бадьорого чоловіка” в “кволий старого”. Він не міг простити собі, що відпустив дочку; одне згадування про неї викликало біль і гіркоту

И остання картинка розповідає нам про повернення блудного сина, із чим асоціюється “повернення” батька до дочки вже після смерті, коли Дуня приїжджає відвідати батька й знаходить сто на цвинтар. “Колезький реєстратор. /Поштової станції диктатор” – слова В’яземського, наведені Пушкіним як епіграф до добутку. Самсон Вырин саме “диктатор” життя Дуни, що не залишає їй права вибору

Обмеженість Самсона Вырина – це не проста властивість його індивідуального характеру, вона соціально визначена умовами його життя. Засуджуючи станційного доглядача, Пушкін проте, як мені представляється, жалує його, розповідаючи про трагедію його невдалого життя. “Станційний доглядач” – це перший добуток у російській літературі, у якому створений образ “маленької людини”. Надалі ця тема стає типової для російської літератури. Вона представлена у Творчості таких письменників, як Гоголь, Чехов, Л. Толстой, Гончарів і ін. Створення образа “маленької людини” – це теж засіб вираження авторської позиції

Але кожний автор по-своєму вирішує цю проблему. Авторська позиція Пушкіна, безсумнівно, виражена в осуді обмеженості станційного доглядача, але, засуджуючи, Пушкін все-таки не нехтує цього “маленьку людину”, як, наприклад, Гоголь і Чехов (в “Шинелі” і “Смерті чиновника”). Таким чином, в “Станційному доглядачі” Пушкін прямо не висловлює свою авторську позицію, ховаючи її в деталях, які дуже важливі для розуміння всього добутку вцелом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Авторська позиція в повісті “Станційний доглядач”

Categories: Нові твори

Links