Автор і його герої в повісті О. І. Купріна “Поєдинок”

Повість О. І. Купріна “Поєдинок” з’явилася у світ в 1905 році. Вона відразу привернула до себе загальну увагу і зробила знаменитим її автора. Дійсно, важко назвати інший твір, де з такою силою і майстерністю показано стан армії того часу і панують у ній звичаї. Матеріал для “Розмови” дала Купріну саме життя. Письменник навчався в кадетському корпусі та в юнкерському училище, потім майже чотири роки прослужив в армійському піхотному полку. Накопичені враження і лягли в основу повісті, дозволили письменникові правдиво зобразити картини провінційної армійського життя і створити цілу галерею портретів офіцерів і солдатів.

У офіцерів N-ського полку є спільні риси, обумовлені подібністю служби, побуту, умов життя. Їх повсякденність складається з присутності на стройових заняттях та вивчення військових статутів, відвідування офіцерського зібрання, випивок поодинці або в компанії, зв’язків з чужими жінками, ігри в карти.

Проте кожен з офіцерів відрізняється своєрідністю, якимись своїми, характерними рисами. Ось перед нами невибагливий, добродушний поручик Вєткін. Він звик ні про що не замислюватися, жити буденним життям. Незважаючи на свою відносну “безневинність”, Вєткін справляє враження легковажного і недалекого людини. Ротний командир капітан Слива – тупий служака, “грубий і важкий уламок колишньої, що відійшла

в область перекази, жорстокої дисципліни” – не цікавиться нічим, що виходить за межі роти, будуючи і статуту. Тому не дивно, що в усьому світі в нього лише дві прихильності: “стройова краса своєї роти і тихе, відокремлене щоденне пияцтво вечорами”. Поручик Бек-Агамалов ніяк не може впоратися зі спалахами диких кровожерних інстинктів; капітан Осадчий прославився своєю жорстокістю. Він оспівує “люту нещадну війну” і вселяє “нелюдський трепет” своїм підлеглим. Продовжують цю галерею портретів меланхолійний і пасивний штабс-капітан Лещенко, “здатний одним своїм виглядом навести тугу”; фат і пустишка Бобетінскій, який уявив себе витонченим великосвітським людиною; “молодий старий”, хлищеватий поручик Олізар та багато інших. Щиру жалість викликає жебрак вдови поручик Зегржт, якому не вистачає крихітного платні, щоб прогодувати чотирьох дітей.

Рятуючись від нудьги і рутини, офіцери намагаються придумати собі якесь заняття, засіб уникнути важкої нісенітниці військової служби. Так, підполковник Рафальський на прізвисько Брем відводить душу в домашньому звіринці. Серед товаришів він має славу “милим, добрим диваком, найдобрішої душею”. Але якось раз “добрий чоловік”, розлючений тим, що сурмач з-за крайньої втоми невірно виконав його наказ, так вдарив його, що солдат разом з кров’ю виплюнув на землю вибиті зуби.

Справжнім військовим за покликанням є капітан Стельковскій. Він піклується про своїх солдатів, у нього краща рота в полку: “Люди в ній були всі, як на підбір, ситі, жваві, що дивились осмислено і сміливо в очі кожному начальству… У роті в нього не билися і навіть не лаялися… його рота по чудовому зовнішньому вигляду і по вишколі не поступилася б будь гвардійської частини “. Під час військового огляду капітан виявляє себе як відмінний командир – спритний, кмітливий і ініціативний. Однак поза службою Стельковскій не може похвалитися благородством і високими душевними якостями: він спокушає молоденьких селянських дівчат, і це стало для нього своєрідним розвагою.

Повість “Поєдинок” розкриває нелюдськість, душевне спустошення людей в умовах армійського життя, здрібніння і опошлення їх.

Армійській середовищі з її відсталої офіцерської кастою і доводяться до одуріння солдатами протиставляються підпоручик Ромашов і його старший друг офіцер Назанскій. Ці герої уособлюють гуманістичне початок в повісті.

Ф. Левін відзначає, що багато критики та історики літератури вважають, що в Ромашова багато автобіографічних рис Купріна: “Як і сам письменник, Ромашов відбувається з міста Наровчат Пензенської губернії, в нього є тільки матір, батька він не пам’ятає, дитинство його пройшло в Москві, навчався він у кадетському корпусі, а потім у військовому училищі. Все це збігається з обставинами життя Купріна “.

Для читача Ромашов насамперед привабливий молодий чоловік, що привертає своїм благородством і душевною чистотою. Однак саме через цих якостей Ромашова важко ужитися в армійському середовищі. Він добрий і простодушний, володіє яскравою уявою, дитячої мрійливістю. Оточують ж його в більшості своїй опустилися порочні люди, які розучилися мислити. Не дивно, що Ромашов відчуває себе чужим і самотнім серед них: “Вже не в перший раз за півтора роки своєї офіцерської служби відчував він це болісне свідомість своєї самотності і загубленості серед чужих, недоброзичливих або байдужих людей…” Йому не до душі грубі армійські звички, карти, пиятики, вульгарні зв’язку, знущання над солдатами.

Особливу симпатію читачів викликає його чуйність, співчуття до чужого нещастя. Так, Ромашов вступає за татарина Шарафутдінова, який майже не розуміє по-російськи і ніяк не може второпати, чого від нього хоче полковник. Він утримує від самогубства солдата Хлєбнікова, доведеного до відчаю знущаннями і побоями. Ромашов, на відміну від інших офіцерів полку, розуміє, що “сірі Хлєбнікова з їх одноманітно-покірними і обессмисленнимі особами – насправді живі люди, а не механічні величини…”

Людяність підпоручика позначається і багато в чому іншому: в обговоренні офіцерських розправ з “Шпак”, в тому, як він ставиться до свого денщика черемиси Гайнанов і, між іншим, до його язичницьким віруванням, в тому, як Ромашов, ризикуючи життям, залишився один перед збожеволілим Бек-Агамаловим і захистив від нього жінку, в тому, як болісно обтяжувався Ромашов вульгарним романом з Раїсою Петерсон, в тому, нарешті, як чисто і самовіддано полюбив він Олександру Петрівну.

Створюючи образи героїв повісті, Купрін виявляє разючу спостережливість в описі побутових подробиць, непомітних, але важливих дрібниць. Він вміє влучним словом так охарактеризувати людину, що відразу його представляєш. Наприклад, Ромашов має наївну юнацьку звичку думати про себе в третій особі словами романів, яких він встиг начитатися. І ось перед нами як живий виникає образ молодої людини, трохи смішного, вразливого і невпевненого в собі, який хоче здаватися значним.

Особливе місце серед героїв “Розмови” займає Назанскій. Це найменш життєвий персонаж повісті. Мабуть, письменник вводить його для вираження своїх заповітних думок і світоглядних поглядів. Здавалося б, чому їх не можна вкласти в уста такого прекрасного людини, як Ромашов? Я думаю, що Купрін вважав підпоручика занадто молодим і недостатньо освіченим, щоб стати виразником такої філософії. Разом з тим Назанскій вдало доповнює образ Ромашова.

В уста Назанского Купрін вклав нещадну критику армії і офіцерства. “Ні, подумайте ви про нас, нещасних армеутах, про армійську піхоті, про це головному ядрі славного і хороброго російського війська. Адже все це заваль, голодранці, покидьки “, – говорить Назанскій. Я думаю, що справжня трагедія цієї людини полягає в тому, що він чудово розуміє всю гидоту навколишнього його середовища, але не в силах що-небудь змінити. Більше того, йому немає з ким, крім Ромашова, поділитися своїми поглядами на життя, тому що його ніхто не в змозі зрозуміти: “Вони сміються. ха-ха-ха, це все філософія! .. – Смішно, і дико, і недозволено думати офіцеру армійської піхоти про піднесених матерії. Це філософія, чорт візьми, отже-нісенітниця, неробство і безглузда балаканина “.

Тому не дивно, що Назанскій відчуває себе щасливим і вільним лише у п’яному угарі, коли настає черговий запій. “І ось настає для мене це час, який вони звуть таким жорстоким ім’ям, – ділиться він з Ромашова. – Це час моєї свободи… свободи духу, волі й розуму. Я живу тоді, може бути, дивною, але глибокою, чудесної внутрішнім життям. Такий повним життям! “

Але, незважаючи ні на що, Назанскій володіє величезним життєлюбством. Купрін передав йому своє захоплення життям, своє схиляння перед її радістю і красою. “А подивіться, чи немає, подивіться тільки, як прекрасна, як зваблива життя! – Вигукнув Назанскій, широко простирає навколо себе руки. – Про радість, про божественна краса життя! Герой Купріна щиро переконаний в тому, що буде прославляти красу життя навіть у найстрашніші хвилини, навіть якщо він потрапить під потяг і його нутрощі “змішаються з піском і намотати на колеса”. Це життєлюбність, повне відчуття радості і краси були притаманні і світосприйняттям письменника. Настільки ж близькі йому і натхненні слова про любов до жінки, які вимовляє Назанскій. На його думку, любов – найпрекрасніший і дивне почуття, навіть якщо вона не розділена. Василь Нилович говорить про щастя хоч раз на рік випадково побачити улюблену жінку, цілувати сліди її ніг, раз у житті торкнутися її сукні. Він оспівує готовність віддати за неї, “за її каприз, за її чоловіка, за коханця, за її улюблену собачку” і життя, і честь, “і все, що тільки можливо віддати!” Схвильований Ромашов всією душею приймає ці слова, бо саме так любить він Олександру Петрівну.

Назанскій ділиться з Ромашова і іншими думками – про майбутнє, про “нових, сміливих і гордих” людей, про свій ідеал. Назанскій відкидає євангельське повчання “люби ближнього, як самого себе”. Він стверджує, що на зміну любові до людства йде нова віра: “Зто любов до себе, до свого прекрасного тіла, до свого всесильному розуму, до нескінченного багатства своїх почуттів… Ви-цар світу, його гордість і окраса… Робіть, що хочете. Беріть усе, що вам подобається. Чи не лякайтеся нікого у всій всесвіту, тому що над вами нікого немає і ніхто не дорівнює вам. Настане час і велика віра в своє “я” осяє, як вогненні язики святого духу, голови всіх людей, і тоді вже не буде ні рабів, ні панів, ні калік, ні жалю, ні вад, ні злості, ні заздрості. Тоді люди стануть богами “.

На мою думку, в такій позиції персонажа відчувається вплив теорії надлюдини, сильної особистості в дусі філософії Ніцше. Ця теорія була дуже популярна на початку XX століття. Мабуть, не уникнув цього захоплення і А. І. Купрін.

Хоча Ромашов захоплено слухає одкровення Назанского і навіть хоче назвати співрозмовника вчителем, йому чуже ніцшеанське презирство до слабкого. Досить згадати, як дбайливо він ставиться до Хлебникову, як добрий до Гайнанов. Незважаючи на розум і блиск Назанского, я знаходжу Ромашова набагато більш шляхетним, по-людськи більш привабливим. Мабуть, чином підпоручика Купрін хотів підкреслити думку про те, що чесна і порядна людина завжди вище, завжди залишається переможцем в духовному плані.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Автор і його герої в повісті О. І. Купріна “Поєдинок”

Categories: Шкільні твори

Links