Автор і головний герой у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

З ним подружився я в той час.

Мені подобалися його риси” –

Так розповідає А. С. Пушкін про своє знайомство з Євгенієм Онєгіним, героєм роману, перетвореним у сучасника автора,

Живої людини силою поетичного таланта автора.

У першому розділі твору Пушкін дивиться на Онєгіна з боку, зі співчуттям і в той же час із іронією. У цій главі

Читач не ототожнює героя з автором. Очевидно їхнього розходження у світогляді, смаках, колі інтересів. Образ автора

Найбільше яскраво вимальовується в ліричних відступах і в окремих зауваженнях про мистецтво, про природу й про поетичний

Творчості. Як сказав У. Г Бєлінський “особистість поета… скрізь є… по перевазі артистичного”. Онєгін же

Цікавиться в основному соціально-економічними питаннями:

Зате читав Адама Смита

И був глибокий економ…

Герой і автор являє собою дві сторони того самого явища: незадоволеності суспільством, відірваності від

Його. Напрямок Онєгіна – практичне, розум його різкий і холодний. Жагуча натура Пушкіна шукає порятунок у прекрасному.

Героя й автора поєднує те, що обоє вони – мислячі люди, виділяються цим з “черні світської”.

У першому розділі Пушкін як би посміюється над Онєгіним, і герой ще не сприймається як фігура трагічна. Але вже в

Початку роману автор розділяє онегинскую точку зору, говорить одночасно від

своєї особи й від імені героя:

Загоном книг уставивши полку,

Читав, читав – а все безглуздо:

Там нудьга, там обман иль марення;

У тім совісті, у тім змісту немає:

На всіх різні вериги;

И застаріла старовина,

И старим марення новизна…

Пушкіну близький вдумливий, критичний погляд Онєгіна на літературу й на життя в цілому. Високі вимоги,

Пропоновані героєм роману до всьому й всім, – ознака глибокого, не байдужого розуму. Саме це зближає Онєгіна з

Пушкіним.

Крім того, герой страждає, “нудячись щиросердечною порожнечею”. Скільки людей в оточенні Пушкіна й Онєгіна або не усвідомлюють

Своєї щиросердечної порожнечі, або зовсім не мучаються нею. Мислячі особистості викликають на себе ненависть посредственностей:

…Обох очікувала злість

Сліпої фортуни й людей, –

Зауважує про себе й свого героя Пушкін на початку роману.

Отже, в “Євгенію Онєгіні” перед нами з’являються дві зовсім різних, але близьких за духом і положенням у суспільстві

Людини, автор і герой.

Роман писався більше семи років. За цей час значно змінилася особистість Пушкіна: його погляд на історію, суспільство й

Людини став більше зрілим і глибоким. До моменту завершення роботи над “Євгенієм Онєгіним” у Творчості Пушкіна наступив

Період історичних і філософських узагальнень. Твереза оцінка ситуації в Росії другої чверті XIX століття привело до

Посиленню трагічних мотивів у добутках поета. Зі здивуванням у світогляді Пушкіна мінявся і його погляд на Євгенія

Онєгіна.

Головне відносно автора до героя залишалася колишнім: він поважав Онєгіна з усіма його “чудностями”. У кожній главі

Романа Пушкін говорить про свого героя не тільки серйозно, але й з жалем.

У третьому розділі роману Пушкін зі співчуттям пише від Онєгіна:

…Він у першій юності своєї

Був жертвою бурхливих оман

Неприборканих страстей.

От так убив він вісім років,

Втратив життя краще світло.

У бажанні зрозуміти героя, проникнути в його внутрішній мир проявляється гуманізм автора, про яке говорив В. Г. Бєлінський в

Статтях про “Євгенія Онєгіні”. Не раз, захищаючи героя від осудження юрби, Пушкін пише про те, що не можна засуджувати людини,

Не зрозумівши його. Він підкреслює в Онєгіні “роптанье вічне душі”, тобто вважає його натурою суперечливої й страждаючої.

Такий і сам Пушкін. У ліричних відступах роману звучить те пристрасть те розчарування, то ніжність, то холодне

Піклування, то віра в Майбутнє, то песимізм.

Пушкін виступає на захист Онєгіна саме тоді, коли герой робить учинки, що викликають невдоволення й дикі

Збурювання багатьох читачів. Передчуваючи, що Онєгіна засуджують за холодну сповідь Тетяні, Пушкін пише:

Ви погодитеся, мій читач,

Що дуже мило надійшов

Із сумною Таней наш приятель;

Не в перший раз він отут виявив

Душі пряма шляхетність…

Автор вимагає, щоб на цього “дивну людину” глянули не предвзято, а із жвавим інтересом, зі співчуттям.

Розуміння було необхідно й самому поетові. Самітність звучить у строфах роману, які були написані Пушкіним в

Михайлівськім:

Але я плоди моїх мріянь

И гармонійних витівок

Читаю тільки старій няньці,

Подрузі юності моєї,

И після ситного обіду

До мене сусіда, що заблукав,

Піймавши неждано за полу,

Душу трагедії в куті…

Онєгін і Пушкін знову виявляються в подібному положенні: вони не зрозумілі людьми, самотні.

Міркуючи про причини того, що Онєгіну прийшов виклик Ленского на дуель, автор знов-таки виправдує свого героя:

И от суспільна думка!

Пружина честі, наш кумир!..

Поет призиває читача глянути на себе самого перед тим, як судити Онєгіна. Здатність чесно оцінити своє

Поводження – властивість видатних натур. Їм володіє як сам Пушкін, так і Онєгін. У цьому вони теж піднімаються над

“світською черню”.

Після опису дуелі Пушкін заявляє:

…я сердечно

Люблю героя свого…

Це ще раз підтверджує й те, що Пушкін виправдує Онєгіна, і те, що не можливо ототожнити автора й героя там,

Де багато в чому зближаються їхні долі, настрої, відношення з навколишнім світом.

Далі треба ліричний відступ зміни характеру творчості Пушкіна; заканчивающиеся звертанням до натхнення:

Не дає охолонути душі поета,

Озлобитися, зачерствіти,

И нарешті скам’яніти

У мертвущому захваті світла…

Видимо, не випадково думка про духовну смерть виникає в Пушкіна саме після оповідання про дуель. Звичайно, душу Онєгіна

Ще не скам’яніла, але вбивство Ленского зроблене людиною із запеклим і черствим серцем. Не винячи в цьому свого

Героя, Пушкін знаходить причину в “мертвущому упоенье світла”.

З’являється глибоке, принципове розходження між автором і героєм: душу Онєгіна стала холодної, особистість Пушкіна

Залишається “прекрасною й гуманною”, як помітив В. Г. Бєлінський.

Але страшна доля духовної загибелі мине Онєгіна. “Їм опанувало занепокоєння”, – говорить Пушкін. У восьмому розділі роману

Онєгін знову з’являється у світлі. Він далекий суспільству, у якому немає місця живої критичної думки, і воно далеко й вороже

Йому:

…посередність одна

Нам по плечу й не страшна, –

Пише Пушкін. Це його власний біль самітності, незадоволеності, прагнення до недосяжних ідеалів.

В образі Євгенія Онєгіна втілився погляд Пушкіна на мислячу особистість 20-х років XIX століття. Була поставлена проблема

Відсутності гідного поля діяльності для неабияких характерів, що знайшла своє продовження в російській літературі

50-х років. При цьому в міркуваннях про Онєгіна є присутнім особистість автора, що оцінює свого героя з гуманних

Позицій. “Тут все життя, вся душа вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали”, – сказав В. Г. Бєлінський про

Авторі “Євгенія Онєгіна”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Автор і головний герой у романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links