Дуже давно це було. Тоді ще не народився прапрадедушка мого дідуся. Прийшли у країну жару й посуха. Та не стало води у жодній ріці, ставку або струмку. Люди, тварини й птаха почали падати й умирати. З жахом дивилися тих, хто залишився у живих, на страшне, зле сонце, що горіло яскравим полум'ям у розплавленому золоті неба. Зникли хмари й хмари, і єдиною тінню була тінь

Це трапилося у ті часи, коли багато звірів були ще людьми. Жив на землі страшний, отрутний ящір, і кликали його Мунгоон-Гали. У своїй пащі він носив мішечок з отрутою, убивав їм людей і їв їх. Та стало мало людей - вуж дуже ненажерливий був Мунгоон-Гали!

Зібралися тоді звірі (а у ті часи всі звірі й люди були близькими родичкою) і стали думати, як урятувати людський рід.

У ті дні, коли лелека й ворон були людьми, лелека запросив ворона до себе у гості.

- Я наловив мережею багато риби, - сказав лелека. - Приходь до мене, поїмо з тобою риби.

-Добре, прийду, - сказав ворон.

Ворон побрав плетену сумку й кам'яна сокира й відправилася до лелеки.

Усе знають, що хоробрий Йонди відсунув низько нависле над землею небо ціпком, який він знайшов у джерелі майбутнього.

Усе знають, що ціпок ця зігнула й стала бумерангом.

Усе знають, що з'явилася тоді на небі, що злетіло вгору, веселка й що розбилася вона на тисячі й тисячі різнобарвних

Жило одне плем'я у краї, який лежав далеко від моря. У лісах, по яким мандрувало це плем'я, була безліч кенгуру й коала, але людям набридло харчуватися дичиною, захотілося їм покуштувати чого-небудь іншого.

- Підемо до моря, - запропонував хтось. - У море повно риби. Та ось плем'я

Коли кенгуру й собака минулого людьми, зустріли вони якось на лісовій стежці.

-Ти куди йдеш, пес? - запитав кенгуру. - Іду на полювання, - відповів пес.

- Я б теж пішов з тобою, - сказав кенгуру.

- Добре, - сказав пес. - Підемо із мною й будь мені

Коли мати всесвіту Ейнгана створила землю, вона забула зробити звірів, птахів і риб. Створила долини й гори, лісу й пустелі, моря й ріки, людей, дерева й рослини, але про звірів, птахів і рибах не подумала. Ще створила Ейнгана дощ, щоб він наповнював водою дно рік, і його братів - блискавку й грім. Та любила їх Ейнгана, як рідних

Жила на світі мама-кенгуру, і був у неї шустрий син-кенгуренок. Коштувало матері відвернутися поскубати трави, як маля тікало, і їй доводилося довго шукати його.

Одного разу кенгуру залишила сина у примітному місці, а сама розв'язала поласувати соковитою зеленню. Трава була смачна, і мати-кенгуру із задоволенням її щипала.

Раптом бачить - через галявину бреде старий-престарий