Жив-Був старий уздень. У нього було три сини й стільки ж дочок. Коли старий відчув наближення смерті, він скликав синів і сказав їм:
- Діти мої! Скоро я покину цей мир, і ви залишитеся одні. Живете мирно, будьте чесними й слушними й свято виконуйте мою останню волю: хто б не посватав моїх дочок — нікого не засмучуйте відмовою.
Незабаром батько вмер, і діти довго оплакували його. Через якийсь час до них прилетів орел і став сватати старшу дочку.
- Не піду я заміж за орла, - відмовилася вона. Старші брати підтримали сестру, але молодший умовив
Їх виконати волю батька.
Потім прилетів голуб і попросив видати за нього середню дочку.
Дівчина теж почала відмовлятися, але брати вмовили і її.
Молодшу дочку посватав сокіл. Йому також не відмовили у проханні.
Так брати виконали волю свого батька, не побоявшись докорів рідні й пліток балакучих бабів. Після цього вони одружилися самі й сталі спокійно жити.
Одного разу, коли брати вернулися із сусіднього аулу, вони не виявили своїх дружин і запитали у сусідів. Ті відповіли, що серед ясного дня на аул опустилися три хмари й налетів сабоний вітер, який і відніс їхніх дружин.
Брати спорядилися, сіли на коней і відправилися на пошуки.
Довго їхали брати разом, поки не добралися до розпуття, де стояла більша скеля з написом: «Праворуч — безпечно, ліворуч — безпечно, прямо — загибель або удача». Старші брати вибрали безпечні дороги, а молодший брат поїхав прямо.
Довго скитался молодший брат по різних країнах, поки нарешті не під'їхав до великого палацу.
- Хто тут живе? Впустите втомленого подорожанина! - закричав він.
Вікно розгорнуло, і юнак зі здивуванням побачив старшу зі своїх сестер.
- Здраствуй, брат! - обрадувалася, вона й вибігла назустріч.
- Мій чоловік зовсім не орел, а нарт, - розповіла старша сестра.- Він любить мене, але не переносить інших людей. До речі, зараз він повинен повернутися. Я не знаю, як він тебе зустріне, тому сховайся.
Та молодший брат сховався у сусідній кімнаті. Нарт прийшов, і земля тремтіла під його ногами.
- Що це так пахне людиною? - запитав він невдоволено.
- Який може бути у твоєму палаці людей, коли птаха — і ті бояться пролітати повз! Ну, а Усе-таки, що б ти зробив, якби тут виявилася яка-небудь людина?
- Я б убив будь-якого не роздумуючи, за винятком твого молодшого брата, - відповів нарт.
- У такому випадку мій молодший брат тут, - сказала дружина й відкрила двері у сусідню кімнату.
Нарт став обіймати гостя й виявляти йому знаки уваги. Потім він улаштував бенкет, який тривав цілий місяць. Молодший брат розповів нарту про своє горе й попросив допомоги.
- Я не можу допомогти тобі, - сказав нарт, - але мій брат, чоловік твоєї середньої сестри, знає більше мене. Звернися до нього. Побери цей шматок дичини — з'їж його, коли тобі буде дуже важко.
Нарт спорядив парубка у дорогу й дав йому найкращого коня. Кінь був дуже великий, норовистий, і, щоб він відчув звичну вагу, довелося нав'ючити на нього п'ятдесят оленячих туш.
Через кілька днів молодший брат добрався до другого зятя, який прилітав свататися у образі голублячи. Цей нарт також зрадів гостеві й прийняв його з великими почестями. Середня сестра запропонувала братові погостювати у них цілий рік, але коли довідалася про нещастя, попросила чоловіка допомогти.
- Як би не хотілося мені допомогти тобі, але я не маю сил. Поїдь до нашого молодшого брата, чоловіка твоєї молодшої сестри. Він самий розумний і сабоний з нас. Тільки він зможе допомогти тобі. Та побери цей чурек. У важку хвилину з'їж його.- Та нарт проводив гостя до палацу молодшого брата.
Не встигнув юнак увійти у палац, як молодша сестра кинулася йому на шию.
- Як я рада бачити тебе, про брат! Входь скоріше у будинок. Зараз прийде мій чоловік, і ми розділимо з ним радість.
Незабаром прийшов нарт, який з радощів улаштував великий бенкет. Коли бенкет нарешті скінчився, юнак повідав нарту своє горе.
- Так, це важке завдання, - довідатися, хто такі ваші кривдники, - сказав нарт.- Мої землі граничать із землями ворожих нам нартов, могутніх жахливих велетнів і злих чаклунів, які сабоніше й хитріше нас. Мій прихід туди приведе до жорстокої війни, і тому я не зможу супроводжувати тебе у ці краї. Але ось тобі половина моєї душі.
Нарт витягся скриньку: у ній зберігалися дві невеликі білі кульки. Один з них він вручив гостеві. Молодший брат подякував нарта за настільки щедрий подарунок і відправився у небезпечний шлях, у країну могутніх нартов, жахливих велетнів і злих чаклунів.
Після довгих мандрівок по невідомих країнах він під'їхав до величезного палацу й голосно постукав у ворота. Відчинилося велике вікно, і він побачив дружину старшого брата. Вона відкрила хвіртку, заплакала від радості й розповіла:
- Мене викрав жахливий нарт. Біжи скоріше, поки він не прийшов і не вбив тебе!
- Я прибув сюди не для того, щоб показати спину цьому нарту, а щоб покарати його! - викликнув юнак.
У цей час пролунало моторошне ревіння й регіт. Це нарт вертався додому.
- Як ти змів, нахаба, прийти сюди! - закричав нарт.
- Це ти нахаба, викрадач чужих дружин! - відповів юнак.- Ану ж бо, давай поборемося.
- Поборемося ми завтра, а поки ти відпочинь.- Та нарт підняв джигіта, як кошеняти, і поклав його у більшу залізну бочку.
Скільки джигіт не намагався вибратися, це йому не вдавалося. Тоді він з'їв шматок оленячого м'яса - подарунок свого зя-тя-нарта, відчув приплив сил і розламав бочку, як гнилий горіх.
Ранком джигіт розбудив нарта, вони вийшли у двір і почали боротися. Джигіт підкинув нарта нагору й розрубив його на шматки. Коли з ворогом було покінчено, джигіт запитав дружину свого старшого брата:
- Не чи знаєш ти, де інші жінки?
- Дружина твого середнього брата живе у сусідньому палаці у одноокого велетня. Він дуже сабоний і твердий, цей велетень. Навіть нарт, якого ти зараз убив, близько не змів підійти до його володінь. Краще тобі туди не ходити!
Але хоробрий не послухався ради й поскакав далі. Цілий місяць добирався він до палацу велетня. Цей палац був удвічі більше палацу нарта й зроблений із чистого срібла. Джигіт голосно постукав у ворота, і на шум вийшла дружина середнього брата. Обрадувалася вона зустрічей» з родичем і заплакала:
- Цей лиходій має величезну силою й лютий, як дикий кабан. Залиши мене краще у неволі й рятуйся сам.
- Я прийшов не для того, щоб рятуватися від жалюгідного велетня, а щоб урятувати тебе, - відповів джигіт.- До того ж я утомився й прагну спати.
Та хоробрий розтягся на постелі й міцно заснув. У ліжку велетня він виглядав, як бобовий стручок у кориті.
Незабаром пролунав гул — це наближався велетень. З ніздрів його йшов дим, - а з рота виривалося полум'я. Єдине око завбільшки з величезне блюдо блискав на чолі.
- Хто змів проникнути у мій палац! Цьому нахабі не минути лиха! - закричав велетень страшним голосом.
- Це ти нахаба — викрадач чужих дружин! Як змів ти порушити мій сон! Ось я тебе, шайтана, клацну по носу — і ти здохнеш, негідник. Виходи на двобій.
- Поборотися ми встигнемо й завтра, - сказав велетень, - а поки ти повинен відпочити з дороги.- Та велетень закував хоробрий у сталеві ланцюги й кинув у підземелля. Джигіт робив розпачливі спроби звільнитися, але міцні ланцюги не піддавалися.
Пізно вночі до нього пробралася дружина середнього брата й стала плакати.
- Перестань плакати, - сказав джигіт.- Краще дістань із моєї кишені чурек і нагодуй мене.
З'ївши чурек — подарунок чоловіка своєї середньої сестри, джигіт легко розірвав ланцюги й вибрався з підземелля.
Ранком велетень побачив його у дворі й перелякався: «Ця людина не такий вуж замухришка, як мені видалося. Розірвати такі міцні ланцюги може тільки великий силач». Але Усе-таки велетень розв'язав помірятися силами.
Супротивники вийшли у залізний двір, і бій почався.
- Ух! - закричав велетень, підняв джигіта й жбурнув його так, що той по коліно поринув у залізо. Але джигіт витягся ноги із заліза. Тепер була його черга.
- Ах! - закричав джигіт, підняв ворога й жбурнув його так, що той по горло поринув у залізо. Заволав велетень, але не зміг вибратися із заліза.
- Прийми ж смерть, одноокий виродок! - закричав джигіт і відрубав велетневі голову.
Коли й із цим ворогом було покінчено, джигіт запитав дружину свого середнього брата:
- Що тобі відомо про мою дружину?
- Твоя дружина нудиться у палаці чаклуна. Він глава всіх тутешніх велетнів і чаклунів. Не ходи туди, він дуже небезпечний.
- Стану я боятися всяких там чаклунів! - викликнув джигіт і рушив до палацу чаклуна.
Три місяці добирався він уводити, увести до ладу нього й нарешті добрався. Палац чаклуна був набагато більше палацу велетня й зроблений із чистого золота.
- Агов, відчините! - закричав джигіт і вдарив по воротах залізною палицею. Ворота відкрилися, і він побачив свою дружину. Кинулися вони у объятья один одного, і радості їх не було межі.
Вони опам'яталися від вкрадливого голосу:
- Сабоно ж, однак, ти скучила по чоловікові!
Це говорив коротун з довгою бородою, який сидів верхи на зайці.
Ах ти лиходій, виходи на двобій! - закричав джигіт і кинувся на ворога, але той вирвав волосся з бороди й легко зв'язав хоробрий. Скільки не бився джигіт, вирватися з пута не вдалося. Нарешті він забувся.
- Можеш любуватися своїм милим скільки завгодно, - засміявся коротун, - а я піду відпочити. Завтра ми з ним поборемося.
Бранка привела свого чоловіка у почуття й сказала?
- Що буде тепер з нами? Бачиш, яка сила цього хитрого чаклуна. Нехай я залишуся у неволі, а тобі треба як-небудь зникнути.
- Якщо я впаду у бої, то поклади мені у рота біла кулька, що у мене у кишені, - проговорив джигіт і знову впав у забуття.
Ранком, чаклун відв'язав його й запросив у поле на двобій.
Джигіт вихопив шашку й кинувся на коротишку. А той перетворився у страшного аждаху й ударом хвоста вбив хоробрий наповал.
- Іди дивися, красуня, на цю жалюгідну людину, - закричав аждаха, знову перетворився у бородатого коротишку й пішов у палац.
Заплакала дружина, але згадала про білу кульку, побрала його й поклала у рота мерця. Чоловік відразу схопився на ноги й закричав:
- Агов ти, жалюгідний боягуз, а ну виходи ще раз на бій!
Коротун вибіг і праг було кинутися на нього, але подумав: «А він не так вуж простий, як мені здалося! Звичайна людина не оживе після смерті». Хоча чаклун злякався, але Усе-таки прийняв бій. Знову він перетворився у аждаху, ударив супротивника хвостом — хвіст зламався, як скляна паличка. А джигіт змахнув шашкою, але аждаха знову перетворився у карлика.
- Виходи ж на бій! - викликнув хоробрий, але чаклун підхопився на зайця й зник. Говорять, він зник під землю й там продовжував творити різні підлості, поки його не вбив Ведмеже Вухо.
Так було покінчено з останнім ворогом. Джигіт забрал скарбу чаклуна, велетня й злого нарта. Потім він із трьома жінками відправився до своїх сестер, де три нарта із приводу його повернення влаштували небувалий бенкет. Вони дуже просили подовше у них погостювати, але джигіт пробув тільки кілька днів, тому що його тривожила доля старших братів.
Він відправився на пошуки й знайшов старшого брата у служінні у мірошника, а середнього подпаском. Потім усі троє братів повернулися додому. Бечед послав їм довге й щасливе життя. Тільки обоє старших брата увесь час жалували, що обрали колись легкий шлях і не пішли по прямій дорозі як їхній молодший брат.