Атомістика в послеаристотелевскую епоху

Війни Олександра Македонського змінили особа древнього миру й при-вели в зіткнення грецьку й східну цивілізації. Із цього кін-такту виник сплав культури, гра-ющий більшу роль у світовій історії. В історії науки й культури древ-його миру почався новий період, підлоги-чивший назва елліністичного, що тривала від утворення елліністичних госу-дарств (кінець IV – початок III в. до н. е.). Останнім блискучий представник афінської науки був епикур (341-270 р. до н. е.), що розвив навчання Демокрита опри-роде.

Навчання епикура про природу засновано на концепції

атомів Демокрита, але трохи відмінному. Значний розмах атомної теорії. Існуванням атомів епи-Курей, а за ним і Лукреций намагаються пояснити всі природні, психиче-ские й соціальні явища. Саме подання про атоми виводиться з добре відомих фактів. Так, білизна сохне тому, що під дією сонця й вітру від нього відриваються невидимі частки води, рука мідної статуї в міських воріт, до якої доторкаються в поцілунку губи входячи-щих у місто, помітно тонше в порівнянні з іншою рукою, тому що при поцілунку губи несуть частки міді

Атоми перебувають у безладному русі, і Лукреций малює модель руху атомів, уподібнюючи

його дви-жению порошин у сонячному промені, що ввірвався в темну кімнату. Це перша в історії науки картина молі-кулярного руху, написаний древнім автором. Сам хаотичний рух атомів епикур пояснює інакше, чим Демокрит. епикур не визнає розходження в ско-рости падіння малих і більших ато-мов; у порожньому просторі всі частки рухаються з однаковою швидкістю. Але в деякі моменти самопроиз-вільно виникають випадкові невеликі відхилення тої або іншої частки від прямолінійного шляху. Ці відхилення епикур уважав необхідними, щоб пояснити вільну волю людей, так що атоми як би також мають якоюсь “волю волі”.

Геніальні здогади древніх атомистов визначили майбутній успіх атомної теорії матерії. Атомістика епикура – Лукреция продовжувала лінію наукового розвитку доаристотелевского періоду. Але атомістика послеаристотелевской епохи носить і істотно нові риси: вона більше конкретна, більше “физична”, чим теорія Аристотеля й атомістика Демокрита. Атоми Де-Мокрита по суті чисто геометри-ческие образи, вони характеризуються тільки формою й обсягом. В епикура й Лукреция атоми мають вагу, щільністю (твердістю) і, нарешті, внутрішньою здатністю до саме-довільним відхиленням від пря-молинейного руху

Природознавство в цю епоху стало переходити зі сфери отвлеченно-го, філософського міркування про природу в сферу конкретних фактів і явищ

Евклид (жив в III в. до н. е.) подито-жив і систематизував математичес-кие знання своїх попередників, з яких його вчителем був знаменитий учений Евдокс Книдский. “Початку” Евклида являють собою изложе-ние тої геометрії, що відома й понині за назвою евклідової геометрії

Евклидово простір порожнє, безгра-ничное, ізотропне, що має три виміри. Евклид додав маті-матическую визначеність атомис-тической ідеї порожнього простору, у якому рухаються атоми. Простей-Шим геометричним об’єктом в Ев-Клида є крапка, що він визначає як те, що не має частин. Інакше кажучи, крапка – це неподільний атом простору


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Атомістика в послеаристотелевскую епоху