Аркадій Долгорукий – герой роману Ф. М. Достоєвського “Підліток”
Незаконнонароджений син поміщика Версилова, який отримав “княжу” прізвище свого юридичного батька Макара Долгорукого, колишнього дворового людини. А. Д. виріс поза сім’єю, “дитячі сумні роки” провів у приватному пансіоні, піддаючись глузуванням і приниженням. Тоді він, за його власними словами, “усвідомив, що я лакей” і почав у мріях “пересоздавать життя на інший лад”. Образ пушкінського Барона, скупого лицаря, а пізніше Ротшильда, стає для юнака ідеалом, поєднуючи в собі естетично значуще диво (раптове явище з нікчемності),
Закінчивши гімназійний курс, А. Д. приїжджає в Петербург – місто, обраний ним для здійснення ідеї.
Усвідомлюючи свої “падіння”, Аркадій звинувачує себе в ухиленні від ідеї, однак у всіх “ухилення” спокушається саме тим, що приваблює його в образі Ротшильда: могутністю і владою (спокуса документом, володіння яким робить Ахмакової жертвою А. Д.), блиском (спокуса дружбою з Сокольским, що дає кошти на рисаків і ресторани, доступ в світ). Інстинктивно відчуваючи нечисть свого ідеалу, А. Д. намагається знайти заміну йому у Версилова, який описує картину “золотого століття” – суспільства доброчесних людей без Христа. Поява в сім’ї Макара Долгорукого, його “зворушливі” бесіди, праведна смерть виявляються найсильнішим враженням, поселяє в душі підлітка спрагу благопристойності. Відбувається очищення “нечистого ідеалу”, свідченням чого стає відмова шантажувати Ахмакової, результатом – поява записок.
Формулюючи для себе “головну ідею” твори, Достоєвський писав: “Підліток хоча і приїжджає з готовою ідеєю, але вся думка роману та, що він шукає керівну нитку поведінки, добра і зла, чого немає в нашому суспільстві, цього прагне він, шукає чуттям, і в цьому мета роману “, Про свою нетвердість в” розважності добра і зла “неодноразово висловлюється й сам А. Д. Хиткість, проміжність його стану між “безгрішним” дитинством і дорослим відповідальністю підкреслена як назвою, так і віком героя. Двадцять років – вік повноліття в П’ятикнижжі Мойсея, що відокремлює “дітей”, “не знають ні добра, ані зла”, яким ще може відкритися Земля обітниці, від “батьків”, чиї “трупи попадають у цій пустині” (Числа, 14: 29 – 32). Таким чином, для дев’ятнадцятирічного героя проблема вибору “керівної нитки поведінки” гранично загострена.
А. С. Долінін і Л. М. Розенблюм відзначають близькість образу А. Д. “Підпільному типу” із задуму циклу “Житіє великого грішника” (вік, ім’я, навчання в пансіоні Тушара і т. д.), підкреслюють особливе значення в сюжеті мотиву покаяння, що свідчить про прямування ідеалу “благопристойності”, заповідане Макаром Долгоруким. Ця концепція підтверджується чорновими редакціями: “Молодий чоловік (NB великий грішник) після низки прогресивних падінь раптом стає духом, волею, світлом і свідомістю на найвищу з висот. Вся справа в тому, що всі початки моральної перевороту лежали в його характері, який і піддався-то злу не наївно, а зі свідомою злий думи “. “Якщо від Я, то вся поема в тому: як було я впав і як я був врятований”. В остаточному тексті подібних висловлювань в устах оповідача немає, в згладженому вигляді вони передані другорядному персонажеві, Миколі Семеновичу, “кілька холодного егоїсту, але безперечно розумній людині”, за словами А. Д. Повідомляючи свою думку про записках, він характеризує підлітка як одного з юнаків з “прихованою бажанням безладу”, що походить від “прихованою спраги порядку і злиднів”. Подібну характеристику отримує А. Д. і від Версилова (ч. 3, гл. 7), зараховує себе в отроцтві і свого сина до “замислюються дітям”, “залишеним на одні свої сили і мрії і з пристрасною, дуже ранній і майже мстивої жагою благопристойності”.
Сам факт передачі записок, розпочатих “для одного себе”, іншій особі, зміна тону розповіді від декларації своїх прав до самозвинувачення, недвозначна отнесенность часу закінчення “процесу пригадування й записування” до останньої тижня Великого посту свідчать про їхню спорідненість сповіді (причому не тільки як літературному жанру, але і як таїнства). Ю. Ф. Карякін “головною і простий таємницею” роману вважає “відкриття щоденника як знаряддя духовної самовиделкі”, протиставлення “довгого, важкого процесу нещадного пригадування” ідеям “капіталу разом” і “швидкого подвигу” (див. його книгу “Достоєвський і переддень XXI століття “, 1989).
Попередники образу А. Д. в літературі-Девід Копперфільд Діккенса, Гриньов Пушкіна; крім цих творів у процесі роботи над романом Достоєвський неоднократновспомінает “Сповідь” Руссо, “Батьків і дітей” Тургенєва, “Війну і мир” Толстого. “Підліток” в очах його автора – “роман про нинішніх дітей і нинішніх батьків” з героєм – членом “випадкового сімейства” на противагу “родовому типу”, представленому в “дворянській літературі” та відкритого ще Пушкіним у “Капітанської дочці”, задум циклу “Перекази російського сімейства”.
Серед прототипів А. Д. дослідники називають самого Достоєвського, вказуючи на низку збігів у біографії автора і героя; А. С. Долінін відзначає також схожість А. Д. в гол. 8 частини 1 роману з психологічним портретом Некрасова, даними в некролозі Достоєвського.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)