Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф
Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,
Масний і теплий пил вирує у олійнях.
Щораз в корявих липах спалахне прокльоном
Душа зелена, гнівна і незаспокійна.
Черві не піддається буйний струм життєвий,
З дерев зелені іскри дятлі крешуть.
Зорі червінцем платить скупо вечір дневі
За сонце, що його в червоний мох розчеше.
Червона сажа заходу вкриває липи,
Що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я,
І струни листя замовкають наглим схлипом
Під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.
Дівчата із олієнь пахнуть
Коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло,
І сонце вибухає божевільним дзвоном,
В гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло.
Знічев’я затихає в навіженім гімні,
Немов макуха, що олією спливає,
І ллються струмені шалені і нестримні
В коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.
Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,
Рослини моляться, шаліє кожен колір,
Із споду у коріння дмуть вітри підземні,
Аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.
Ось димарі землі, ось куряться дерева
В зеленім, золотавім і багровім димі.
В соломі мряки пні, верхів’я у прощальній
Завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.
І сонце заходу і літо й липи мрійні,
Змінливість вічну світу ввечері і вранці,
Я прославляю невгомонний труд в олійні,
Горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.
11 грудня 1935.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)