Антивоєнна лірика Ліни Костенко

Скільки всього написано про війну?! Та хіба може бути менше?! Адже пам’ять про неї буде жива, доки будуть живі люди, що її пережили, люди, що втратили рідних і близьких, люди, чиє життя скалічила ця війна. Тема війни буде актуальною, доки залишається в пам’яті нашого народу її страхіття, доки звучатимуть у наших серцях спогади тих, до кого доторкнулася ця війна своєю закривавленою рукою.
Сучасна наша поетеса Ліна Костенко зустріла війну дитиною – в 11 років, її дитинство було “вбите на війні”:
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
У своїх віршах Ліна Костенко не описує війну, вона розповідає її жахливі наслідки. Скульптори увічнюють пам’ять про героїв обелісками, художники пензлем, письменники ж словом. Ліна Костенко увічнила пам’ять солдат словесним обеліском – віршем “Тут обелісків ціла рота”. Скільки кладовищ виникло після війни! На них поховано не одну роту. Скільки людей загинуло! Війна перервала тисячі молодих життів, перервала, не давши сказати найголовніші слова, не дозволивши побувати “у снах юнацьких”. Скільки горя зазнав наш народ, бо втратив свій цвіт:
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!
Війна прокотилася нашою землею, принісши багато горя, скалічивши життя людей. Наші люди, маючи велику волю до життя, перемогли і почали нове життя, намагаючись забути страхіття війни. Та війна не пішла від нас зовсім, вона постійно нагадувала про себе, продовжуючи забирати життя людей, калічити їхні долі. Про жахливі, криваві наслідки війни розповідає Ліна Костенко у поезії “Пастораль XX сторіччя”. В мирний час на лоні чарівної природи, створеної для життя і любові, відбувається жахлива трагедія: трійко хлопчиків-пастушків розбирали заіржавілу гранату – “покиддю війни… Павло, Сашко і Степан… їх рвонуло навідліг”. А потім, “коли зносили їх, навіть сонце упало ниць”. Та чи можна таке пережити в мирний час, коли все народжується і цвіте, спадають вечори і світанки?! Ліна Костенко нагадує про страшну долю матерів, які на війні зазнали чимало горя:
І ніяка в житті Аріадна
Вже не виведе з горя отих матерів.
Пастораллю двадцятого сторіччя назвала поетеса свій вірш, прагнучи підкреслити те, що відгомін війни триватиме весь XX вік, що війна позначилася на ньому і навіть у мирний час нагадуватиме про себе.
Поезія Ліни Костенко, присвячена війні, дуже лаконічна і точна, вона звучить без надриву, але кожне слово в ній виважене і несе її собі смислове й емоційне навантаження, кожне слово говорить війні “НІ”.

Антивоєнна лірика Ліни Костенко