Анна Кареніна – героїня роману Л. М. Толстого “Анна Кареніна”

Толстому хотілося написати роман про жінку з вищого суспільства, “втратила себе”, навколо якої легко згрупувалися багато чоловічих типи, будівшіе творчу уяву письменника. Багато в чому до реалізації цього задуму Толстого підштовхнули мотиви пушкінської творчості, зокрема незакінчені прозові уривки “На розі маленькій площі” і “Гості з’їжджалися на дачу”. Героїня останнього Зінаїда Вольська може бути частково співвіднесена з А. К. Ця обставина дозволяє літературознавцям вважати твір “пушкінським романом” Толстого,

а до прототипів А. К. відносити Тетяну Ларіну, подумки продовжуючи історію її життя у світлі (Б. М. Ейхенбаум). Достовірно відомо, що зовнішній вигляд героїні склався в письменника під враженням зустрічі зі старшою дочкою Пушкіна М. А. Гартунг. Однак у А. К. були й інші прототипи, в тому числі сестра близького друга Толстого М. А. Дьякова-Сухотина, пережила шлюборозлучний процес і мала другу сім’ю. Сучасники знаходили і багато інших прототипи, окремі обставини життя і смерті яких співвідносилися з сюжетною лінією героїні роману, зокрема згадується історія взаємин актриси М. Г. Савіної з Н. Ф. Сазоновим.

Трактування

образу А. К. в літературознавстві частіше за все визначаються тим чи іншим розумінням сенсу епіграф до роману (“Мені помста належить, і Я віддам”), а також залежать від історично змінюється ставлення до ролі жінки в родинному та суспільному житті. На характер, долю героїні вплинули не тільки реально побачені Толстим соціально-історичні умови життя 1870-х років, трагізм роз’єднаності людей в сім’ї та суспільстві, а й лежать в основі авторської інтерпретації подій роману традиційні народні релігійно-моральні уявлення. А. К. одночасно приваблива, правдива, нещасна, жалюгідна і винувата. У сучасних оцінках образу А. К. починає переважати традиційний народно-моральний підхід, на відміну від безумовного виправдання героїні у її праві на любов. У роботах В. Є. Ветловской і А. Г. Гродец-кою, наприклад, простежується залежність внутрішнього змісту образу А. К. від євангельських і агіографічних мотивів, сюжетів і моральних оцінок.

У першій частині роману героїня постає зразковою матір’ю і дружиною, поважної світською дамою і навіть прімірітельніцей негараздів у сім’ї Облонських. Життя Ганни Аркадіївни найбільше наповнювала любов до сина, хоча свою роль люблячої матері вона кілька перебільшено підкреслювала. Лише Доллі Облонських чуйно вловлювала в усьому складі сімейного життя Кареніних щось фальшиве, хоча ставлення А. К. до чоловіка будувалося на безумовному повазі.

Після зустрічі з Вронским, ще не давши волі зароджується почуття, А. К. усвідомлює в собі не тільки пробудившуюся жагу до життя і любові, бажання подобатися, але й певну непідвладну їй силу, яка незалежно від її волі управляє вчинками, штовхаючи до зближення з Вронским і створюючи відчуття захищеності “непроникною бронею брехні”. Ки і Щербацкая, захоплена Вронским, під час фатального для неї балу бачить “диявольський блиск” в очах А. К. і відчуває в ній “щось чуже, бісівське і чарівне”. Слід зазначити, що, на відміну від Кареніна, Доллі, Кіті, О. К. зовсім не релігійна. Правдива, щира А. К., яка ненавидить всяку фальш і брехня, яка має у світлі репутацію справедливої і морально бездоганною жінки, сама заплутується в брехливих і фальшивих відносинах з чоловіком і світлом.

Під впливом зустрічі з Вронским різко змінюються відносини А. К. з усіма оточуючими: вона не може терпіти фальші світських відносин, фальші взаємин у своїй родині, але існуючий крім її волі дух обману та брехні захоплює її все далі до падіння. Зблизившись з Вронским, А. К. усвідомлює себе злочинницею. Після неодноразово проявленого чоловіком по відношенню до неї великодушності, особливо після отриманого під час післяпологовий хвороби вибачення, А. К. все більше і більше починає ненавидіти його, болісно відчуваючи свою провину і усвідомлюючи моральну перевагу чоловіка.

Ні маленька дочка, ні поїздка з Вронским до Італії, ні життя в його маєтку не дають їй бажаного спокою, а приносять лише усвідомлення глибини свого нещастя (як при таємному побаченні з сином) і приниження (скандально-принизливий епізод в театрі). Найбільше мук А. К. зазнає від неможливості з’єднати разом сина і Вронського. Поглиблюється душевний розлад, двозначність суспільного становища не можуть компенсувати ні оточення, штучно створюване Вронским, ні розкіш, ні читання, ні інтелектуальні інтереси, ні звичка до заспокійливих ліків з морфієм. А. К. постійно відчуває свою повну залежність від волі і любові Вронського, що дратує її, робить підозрілою, а іноді спонукає до невластивого їй кокетства. Поступово А. К. приходить до повного розпачу, думкам про смерть, якою вона хоче покарати Вронського, залишившись для всіх не винуватою, а жалюгідною. Історія життя А. К. виявляє непорушність “думки сімейної” у творі: неможливості досягнення власного щастя за рахунок нещастя інших і забуття свого боргу і морального закону.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Анна Кареніна – героїня роману Л. М. Толстого “Анна Кареніна”