Жили минулого у лісі Слон, Лев, Леопард, Пакаса й багато інші тварини. У кожного з них була ділянка землі, і кожний обробляв його, вирощував маїс і батати. Але вони не могли нічого є з того, що вирощували, - адже у них не було вогню, на якому вони могли б приготувати їжу. Вони тільки пили воду й щипали траву.
А поблизу, на величезному дереві, посипаному плодами, Жив великий зелений Ящір. Іноді він спускався з дерева й розмовляв з іншими тваринами.
Одного разу Слон сказав своїм товаришам:
- Як ви думаєте, чому це наш друг Ящір ходить завжди задоволений і ніколи не скаржиться на голод? Йому начебто б і вогонь не потрібний, щоб готовити
Їжу. А їсть він знаєте що? Геть ті штуковини, що висять на дереві й іноді падають на землю. Давайте запитаємо його, тому він завжди ситий. Невже від цих сирих плодів? Тільки він адже нам не скаже правду: побоїться, що ми довідаємося його таємницю. Краще давай запитаємо великого Нзам-Би, який сидить на небі й усе знає. Може, він пошкодує нас і позбавить від наших лих.
Та усе погодилися. Слон першим відправився на небо, щоб поговорити з великим Нзамби. Він розповів про нещастя, які терплять тварини, не маючи вогню, а також про те, що великий зелений Ящір добуває собі їжу прямо на дереві. Невже плоди цього дерева можна є сирими? Та що ж це за дерево таке? Та великий Нзамби сказав:
- Дерево, плодами якого харчується Ящір, називається: дерево-деревцо, зелембуа-музелембуа, музелембуа-кумузелем-буа, чарівне дерево! Ці плоди можна є сирими. Іди додому й дорогою повторюй цю назву. Правда, воно дуже довге, але ти постарайся не забути його. А коли прийдеш додому, голосно вимов цю назву, і дерево відразу повалиться на землю. Тоді ви усе зможете добре поїсти.
Слон запам'ятав усе, що сказав великий Нзамби. Він ішов і повторював:
- Дерево-Деревцо, зелембуа-музелембуа, музелембуа-кумові-зелембуа, чарівне дерево! - Він повторював і пританцовивал, радіючи тому, що довідався таємницю.
Але хитрий зелений Ящір догадався, у чому справа. Він ще бачили побачив Слона, пішов до нього назустріч і став танцювати з ним разом, наспівуючи інші слова. Танцювали вони, танцювали, і бідний Слон забув назву, яку треба було повторювати.
Дуже розсерджений, зізнався він у всією іншою тваринам. Та тоді до великого Нзамби розв'язав відправитися Лев.
Великий Нзамби і його добре прийняв, і з ним поговорив привітно, і йому сказав назву дерева. Лев, вертаючись додому, теж радісно повторював:
- Дерево-Деревцо, зелембуа-музелембуа, музелембуа-кумові-зелембуа, чарівне дерево!
Але цей лиходій зелений Ящір точно так само зустрів і Леву, так само танцював з ним разом, і Лев теж усе забув.
Один за іншим ходили звірі до великого Нзамби, і щораз повторювалося те саме. Нарешті викликалася сходити до великого Нзамби маленька водяна Черепашка. Тварини так обурилися її зухвалістю, що побили й вилаяли бідну Черепаху.
- Ти, мабуть, забула, хто ти й хто ми! Ми й розумніше, і сабоніше, і куди більше тебе, а ти ходиш, ледве переставляючи ноги, і уявляєш, начебто зможеш що-небудь зробити!
Але слушна Мавпа заперечила:
- Навіщо ви її кривдите? Що поганого вона нам зробила? Хіба Черепаха винувата у тому, що у нас така дірява пам'ять! Пускай іде! Може, вона запам'ятає слова великого Нзамби!
Та Черепаха відправилася у далекий шлях. Вона йшла не поспішаючи, спокійною, повільною ходою. Великий Нзамби, звичайно, вислухав і її, навіть поспівчував їй більше, ніж іншою тваринам, а потім побажав благополучно добратися до будинку.
Коли Черепаха наближалася до будинку, - назустріч їй, як і іншою тваринам, вийшов зелений Ящір. Черепашка була маленька, а Ящір великої-превеликої.
- Ах, ось як! - крикнув він сердито. - Ти теж узялася за цю справу? - Та відкусив їй голову.
Але у Черепашки виросла нова голова, і вона знову стала повторювати назву дерева. Злий зелений Ящір розгриз її на шматки й закопав у землю. Але вона воскресла й знову стала повторювати
Чарівні слова. Тоді зелений Ящір розжував її й проковтнув. А Черепашка знову воскресла, проговорила назву дерева - і воно повалилося на землю. А зелений Ящір издох від злості.
З жадібністю накинулися тварини на лежаче дерево, з'їли усе - і листи й плоди, а Черепашку знову побили й вилаяли. Тільки слушна Мавпа пошкодувала Черепашку й зберегла для неї трошки плодів і листів.
Ішли дні, тварини знову стали голодувати й думати про те, як роздобути вогонь. Але де його шукати? Де?
Одного разу рано ранком Слон побачив маленький струмок диму, який піднімався через вершину далекої гори, і покликав усіх звірів:
- Подивитеся-но туди! Знаєте, що це таке? Це дим! А там, де дим, завжди й вогонь.
Звірі обрадувалися й послали його за вогнем. Він уже спустився на протилежний схил гори, як раптом пролунав голосний грізний лемент:
- Хто посмів ступити на гору Коника?! А ну, ступай ладь, або я тебе проглочу, як тільки що проковтнув Пакасу!
Слон ніколи не чув такого страшного голосу й дуже злякався. Повернувся Слон додому й розповів тваринам, що відбулося.
Тоді Лев викликався піти за вогнем. Він уважав себе хоробріше всіх і був впевнений, що розправиться з нахабою.
Але коли він спустився на ту сторону гори, грізний голос зупинив і його:
- Хто посмів ступити на гору Коника?! А ну, ступай ладь, або я тебе
Проглочу, як тільки що проковтнув Пакасу!
Лев злякався, піджав хвіст і повернувся ні із чим назад.
Усі тварини, один за іншим, катували щастя й верталися не солоно хлебавши. Тоді Черепаха викликалася піти, але її знову побили. Тільки завдяки втручанню Мавпи їй нарешті дозволили відправитися у шлях.
- Хто посмів ступити на гору Коника?! А ну, ступай ладь, або я тебе проглочу! - загрожував невидимий хоробрий.
Але Черепаха усе йшла і йшла, безстрашно, повільно перебираючи лабетами.
- Хто ти такий? - запитала Черепаха, добравшись до самої норки, у якій ховався Коник.
Той висунув назовні голову й поворухнув вусиками:
- Ах! Це ти, тітка Черепаха! Входь, будь ласка! А я-те злякався, думаю хто це йде... - Та він запропонував їй присісти,
Відпочити.- Чого ти прагнеш, тітка Черепаха?
- Я прийшла попросити у тебе вугіллячко. Ми живемо на тій стороні гори, і у нас немає вогню, щоб приготувати собі їжу. Якщо б ти знав, як ми голодуємо!
- Тільки-Те й усього? Подумати тільки! Ох, як я лякався, коли чув важкі кроки. Що залишилося б від мене, якби наш ушанований друг Слон поставив свою ногу на мою норку! - Та вони обоє засміялися.
Поки у вогні пеклися солодкі батати, вони продовжували дружню бесіду.
- Дуже прошу тебе, тітка Черепаха, не говори нікому, що ти мене отут зустріла, а то вони мене вб'ють. Скажи, начебто ти нікого не бачила, просто підійшла до багаття й віднесла вугіллячко. Добре? - Та Коник дав Черепасі вугіллячко, за яким вона з'явилася.
Повернувшись додому, Черепаха приховала правду й нікому нічого не сказала. Вона потихеньку покликала свого друга Мавпу:
- Подивися-но, я принесла вогонь. Тільки нікому нічого не говори. Підемо разом до тебе додому й будемо готовити їжу.
А інші звірі знущалися:
- Ну що, хіба ми не говорили! Ми, які усе можемо, не змогли добути вогню, а ти, зі своєю дурною головою, уявляла, начебто зумієш добитися того, що нам не вдалося.
Але приховати дим було неможливе. Як тільки загорівся вогонь у хатині у Мавпи, над лісом зараз же піднявся тонкий сірий струмок. Обурені тварини негайно прибігли туди й відлупцювали бідну Черепаху. Як вона змела сховати від них, що принесла вугіллячко! Подумати тільки! Черепаха виявилася удачливей усіх!
- Вони поплатяться за те, що зробили із мною! - поскаржилася побита Черепаха своєму другові Мавпі.- Ось піду на берег рідного озера й зведу з ними рахунки. Знаєш, Мавпа, коли ти захочеш пити, піднімися якнайвище на дерево й чекай, поки я тебе не покличу, тільки дивися не ходи до озера разом з іншими тваринами.
Увечері, як звичайно, тварини пішли на берег озера втамувати спрагу. Слон прийшов першим. Він вилучив хобот у воду, але наткнувся на щось тверде. Поторкав ногою - камінь, колом тільки камінь, а води немає. Та Слон запік жалібним голосом:
Вода-Водичка, я витягнув
Свій хобот,
Але нічого не знайшов!
ПРО, як я прагну пити!
Мама, я вмру!
Вода-Водичка, я витягнув свій хобот, Але нічого не знайшов! ПРО, як я прагну
Пити! Батько мій, я вмираю!
Він кілька раз спробував хоботом намацати воду, але увесь час натикався на камінь.
Слідом за ним прийшов Лев. Він теж намагався напитися, теж волав до своїх батьків. Та ось на березі колишнього озера зібралися всі тварини. Та тоді - бах! - блакитний камінь лопнув, розколовся на шматки, які придавили всіх тварин, і вони загинули. Тільки одна Мавпа уникла покарання, тому що була вірним другом Черепахи.