Хебо

19-10-2016, 13:50 | Ангольські казки

Одного разу ввечері Хебо сиділа у входу у хатину й мріяла про майбутнє. Вона бачила себе дружиною прекрасної, ставної й багатої людини, представляла, як вона живе у розкоші, має безліч рабів, які повністю рятують її від усякої роботи. Їй видалося, що щастя й благополуччя залежать від її надзвичайної краси. Адже вже багато важливих панів прагли на ній одружитися. Але нікому не вдалося перемогти її серце. Та які тільки багаті дарунки їй не підносили! Але вона всіх чоловіків байдуже проганяла. "Невже так уже байдужа красуня Хебо?" - здивовано запитували люди. Ні, просто не всі замки відкриваються тим самим ключем. Отже, у цей вечір Хебо сиділа біля хатини й тішила себе звичайними мріями, як раптом перед нею зупинився якийсь незнайомець. Відразу було видне, що ця людина прийшла з далеких країв і нічого не знав про гордість і чванство красуні Хебо. Подумайте тільки! Він посмів попросити її, попросити красуню Хебо, подати йому вугіллячко, щоб він міг закурити! У нього, чи бачите, потухла трубка! Хебо презирливо оглянула його від голови до ніг, відразу зміркувала, що він бідний, і глумливо посміхнулася: - Ти що, з розуму зійшов? Невже ти думаєш, я піднімуся, щоб принести тобі вугіллячко? - Ай-ай-Ай! Невже так важко встати й подать вугіллячко подорожанинові? -здивувалася людина. - Дивися, який найшовся! Нема чого отут бовтати. Я не піднімуся навіть для твоїх хазяїв, не тільки що для тебе. Від тебе смердить, як від дикого кота! Іди ладь, собака! Та незнайомець, не сказавши ні слова, пішов. Але він був так ображений, що його охопило бажання покарати гордячку. Та він пішов шукати чаклуна. Він-Те вуж придумає засіб, щоб принизити жорстоку красуню. - Я прагну, щоб ця жінка стала моєю. Але вона не повинна знати, що це я. Придумай що-небудь, - звернулася людина до чаклуна. Та чаклун відповів: - Я перетворю тебе у птаха, у величезний, сабоний птаха, і ти у своїх пазурах віднесеш дівчину, куди захочеш. Та негайно подорожанин перетворився у величезний птаха. Широко розгорнувши свої крила, вона здійнялася високо у небо. Плавно погойдуючись між хмарами, летіла вона до того селища, де жила Хебо. - Ось я лечу, - говорила вона.- Ось наближаюся... Лечу, щоб помститися... Люди бачили, як летить величезний птах, чули якісь незрозуміл слова, що доносяться з неба, злякано ховалися. Що означає появу такого надзвичайного птаха? Яка подія воно передвіщає? Куди вона летить? А птах усе летіла й летіла вперед, з погрозою повторюючи: - Ось я лечу. Ось наближаюся... Лечу, щоб помститися... Була вже ніч, коли птах долетів до того селища, де жила Хебо. Опустившись на високе дерево поруч із хатиною дівчини, птах запік, порушивши глибоку тишу ночі: Ось і я, красуня Хебо, Ось і я прилетів, щоб тебе побрати. Вставай скоріше, полетимо далі разом. Красуня прокинулася, тремтячи від страху. Хто це співає? Птах? Вона кличе її? Може бути, їй здалося? Ні, ні, вона не ослишалась. Ось і я, красуня Хебо, Ось і я прилетів за тобою. Вставай скоріше, полетимо далі, разом, - знову запік птах. Красуня закрила очі від жаху. Треба б крикнути, покликати на допомогу, але страх так скував, що й не пошевельнуться, і рота не розкрити. А зовні, звідкись зверху, з темряви чувся голос: Хіба ти не чуєш мене? Квапся, а то погублю тебе! Та Хебо піднялася, а потім, як кролик, зачарований поглядом змії, іде назустріч загибелі, так і вона направилася у морок ночі. Але раптом дівчина кинулася назад, у кімнату, де спали батьки, і, голосно плачу, закричала: - Батько мій, мати моя, прокиньтеся, птах прагне мене віднести! Але батьки нічого не чули. Вони спали, спали глибоким сном. Та знову, але вже більш грізно, запік птах: Хіба ти не чуєш мене? Квапся, а то погублю тебе! У розпачі Хебо кинулася у кімнату, де спали брати. Може, вони захистять її: - Брати мої, брати мої, прокиньтеся! Мене птах прагне погубити! Але брати нічого не чули. Вони теж спали, спали глибоким сном. А гострі пазурі птаха вже дряпали дах, ворушили солому. Нещасна Хебо стала голосно кричати: - Сусіди мої! Сусіди мої! Прийдіть, урятуйте мене! Птах прагне мене віднести! Але й сусіди її не почули. Так само як батьки Хебо, так само як і її брати, вони спали, спали глибоким сном. Шелестячи пір'ям, птах сидів на даху хатини й скидала пазурами останні соломинки. Та ось вона просунула у хатину величезну лапу з гострими пазурами, схопила дівчину й полетіла з нею разом. Ранком люди прокинулися, і жах охопив їх. Дах зірваний, Хебо зникла. Що трапилося? Та тільки одна мудра баби, яка крізь сон чула страшну нічну пісню, зрозуміла, що відбулося. - Її викрав чаклун на кару за гордість, - сказала вона. Розвидніло вже, коли птахи залетів у далекі краї й опустилася на землю у незнайомому селищі. Та негайно вона перетворилася у людину, а перелякана Хебо довідалася у ньому подорожанина, якого вона прогнала з таким презирством. - Довідаєшся мене? - зареготав він зловісно. - Айюе! Тільки не вбивай мене! Вибач! - Тепер ти тремтиш, тремтиш переді мною, від якого смердить, як від дикого кота. Не бійся, я не вб'ю тебе. Дикі коти вбивають тільки курочок, жінок вони не вбивають... - Вибач мене, пан. Вибач! - Гм, подивитеся-но на неї, яка смирна стала! Отож, знай: відтепер ти будеш спати із мною, тільки із мною! - Та він тикнув себе пальцем у груди. - Із мною, від якого смердить, як від дикого кота! Чуєш? Та це на кару за твою гордість! Пройшли роки, і людей-птах, що став уже батьком трьох дітей, відправився разом із дружиною й потомством у гості до сім'ї Хебо. Родичка вибачила йому колишню жорстокість і прийняли його, як і має бути ухвалювати гості, дуже радо. А Хебо на кару за свою зарозумілість була тепер засуджена на вічну покірність.

Зараз ви читаєте казку Хебо