Англійська літературна школа вільного обміну

Відновлення в Англії хлібних законів, політичні успіхи Кобдена, торговельні трактати 1860 р. у Франції, все це разом зробило крайнє порушення розумів в одній частині іспанської молоді. Між студентами математичного і юридичного факультетів утворилася ціла партія; із всею гарячністю, з усім легкодумством юності, вона прийняла за догмати абсолютні теорії вільного обміну, установлені манчестерской школою, і порахувала їх застосовними до всіх країн, до всіх різних умов економічного життя народів. Захоплена духом прозелітизму, цим споконвічною властивістю характеру іспанських націй, вона ретельно й наполегливо стала проводити сприйняті теорії в усі класи суспільства

Памфлети Бастиа, написані із чисто південним жаром, ще більше запалили цього гарячого голови: адже так зручно й так спокусливо одержати можливість вирішувати, як просте геометричне завдання, самі складні й важкі запитання соціальної науки. З усім, що вимагає великих знань, повної наукової підготовки, ці юнаки, ще не зійшовши зі шкільних лав, думали, разом покінчить одним повторенням заключних висновків Економічної Гармонії, і одним словом Воля відповісти на всі питання й застрахувати себе від усяких заперечень

Вони, звичайно, ще не знали, наскільки важливо для кожної націй бути не тільки землеробської, або торговельної, але й промислової, a наслідку такого непорозуміння, сміло

заперечували всяке заступництво держави, у чому б воно не проявлялося: у чи розвитку національних мануфактур, у чи поліпшенні шляхів сполучення, або в необхідній допомозі самим численним і знедоленим класам населення, у всякому разі, воно було їм ненависно. У своєму крайнім захопленні лібералізмом, вони забували неуцтво й убогість своїх співвітчизників, не хотіли взяти до уваги, що цей бедний, слабкий народ не може ще вступити в боротьбу зі своїми сусідами, що випередили його у всіх відносинах, більше сильними, більше богатими й із кращими знаряддями вруках.

На чолі цієї молоді стали двоє цілком уже зрілих людей, з яких один, дон Люис-Мариа Пастор, займав впливовий пост міністра фінансів у помірному кабінеті, a інший, Оренсе, маркіз д’Альбанда, хоча й нащадок древнього аристократичного роду, у все своє життя боровся в рядах республіканської партії; під вони^-те предводительством, ця маленька армія, у продовження цілих восьми років (від 1860 до 1868 г.), не переставала діяти на суспільну думку Іспанії й збуджувати його.

Багато хто з розповсюджених нею теорій представляли для іспанських націй особливу принадність новизни й безсумнівно мали гарний вплив. Будити любов до чесної праці там, де люди споконвіку століть звикли шукати свого щастя в авантюризмі так у всякого роду азарті, звичайно, було справою корисн і плідним, але впадати при цьому в крайності, – і заперечувати всяке значення держави, пропонувати виснаженої й знесиленої націй те, що тільки можливо для багат і сильної, підводити всі висновки під одну улюблену формулу, – і це значило йти небезпечним і помилковим путем.

И дійсно, самі того не підозрюючи, ці легковажні економісти, під прикриттям ліберальної пропаганди, у сутності прагнули оселити у своїй батьківщині фінансовий феодалізм

Жалюгідний результат особливо сильно дав себе відчути, коли революція 1868 р. призвала до діяльної влади багатьох з тієї групи молодих людей, яку можна б назвати партією вільного обміну. Деякі з них були не позбавлені таланта, так, напр., – і Морет, Эчегарай і Габриэль Родригес, (перший – і адвокат, два інші інженери) кожний на своєму поприщі, могли б помітно виділитися у всякій країні, але вуж напевно ніде, крім Іспанії, їм не доручили б відразу такої важливої й відповідальної адміністративної ролі в державі. Помилковість цього вибору й не сповільнила виявитися: як тільки влада перейшла в їхні руки, вони негайно ж стали застосовувати до справи свої несостоятельния теорії й, замість того, щоб сприяти успіху країни, гальмували його більш, ніж хто-небудь. Ні Эчегарай, ні Фигуэрола не зуміли врегулювати іспанських фінансів, дати належний напрямок суспільним роботам; вони не тільки не змогли запобігти того занепаду, до якого давно вже йшло їхню нещасну батьківщину, але ще прискорили його своїми невдалими експериментами. Вся справа в тім,. що Іспанія зовсім не має потреби у двигунах, подібних Кобдену, – їй потрібний свій Кольбер.

На закінчення ми повинні згадати тут o інших видатних членах тієї ж економічної партії: Кольмеиро, Сану-Рому, брати Войа – так само гаряче й невтомно ратували під прапором вільного обміну; якщо вони й не займали таких високих постів, за те, може бути, ще з більшою ретельністю намагалися поширювати в іспанському суспільстві те, що називали своєю щирою вірою

Кольмеиро переважно займався популяризацією наших відомих економістів, тобто того навчання, яке найбільше підходило до його улюбленим теоріям: він з. дав трохи руководств до політичної економії, складених за планом французьких і з точним дотриманням їхньої програми. Сану-Рому мав від природи всі задатки, щоб успішно подвизаться на ряді із самими блискучими ораторами свого часу, але прийняте їм напрямок перешкодив йому принести дійсну користь у ролі трибуна: нападати на мита в країні, що насамперед бідує в заступництві своїй слабкій мануфактурі, ратувати проти неіснуючих фабрикантів, – це значило зображувати із себе Дон-Кихота, що воює з вітряними млинами

Зовсім інакше надійшли брати Бона: вони самі ризикнули на промислове підприємство й тим придбали можливість застосувати свої теорії до справи. Це найкращий спосіб пропагування всякої ідеї й найбільш корисний для іспанських націй. Якщо досвід має величезне значення взагалі, то в Іспанії він є прямою необхідністю, і кожний письменник її, що трактує o соціальних питаннях, повинен би представляти наочний приклад того або іншого їх рішення

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Англійська літературна школа вільного обміну