Англійська літературна школа вільного обміну
Відновлення в Англії хлібних законів, політичні успіхи Кобдена, торговельні трактати 1860 р. у Франції, все це разом зробило крайнє порушення розумів в одній частині іспанської молоді. Між студентами математичного і юридичного факультетів утворилася ціла партія; із всею гарячністю, з усім легкодумством юності, вона прийняла за догмати абсолютні теорії вільного обміну, установлені манчестерской школою, і порахувала їх застосовними до всіх країн, до всіх різних умов економічного життя народів. Захоплена духом прозелітизму, цим споконвічною
Памфлети Бастиа, написані із чисто південним жаром, ще більше запалили цього гарячого голови: адже так зручно й так спокусливо одержати можливість вирішувати, як просте геометричне завдання, самі складні й важкі запитання соціальної науки. З усім, що вимагає великих знань, повної наукової підготовки, ці юнаки, ще не зійшовши зі шкільних лав, думали, разом покінчить одним повторенням заключних висновків Економічної Гармонії, і одним словом Воля відповісти на всі питання й застрахувати
Вони, звичайно, ще не знали, наскільки важливо для кожної націй бути не тільки землеробської, або торговельної, але й промислової, a наслідку такого непорозуміння, сміло заперечували всяке заступництво держави, у чому б воно не проявлялося: у чи розвитку національних мануфактур, у чи поліпшенні шляхів сполучення, або в необхідній допомозі самим численним і знедоленим класам населення, у всякому разі, воно було їм ненависно. У своєму крайнім захопленні лібералізмом, вони забували неуцтво й убогість своїх співвітчизників, не хотіли взяти до уваги, що цей бедний, слабкий народ не може ще вступити в боротьбу зі своїми сусідами, що випередили його у всіх відносинах, більше сильними, більше богатими й із кращими знаряддями вруках.
На чолі цієї молоді стали двоє цілком уже зрілих людей, з яких один, дон Люис-Мариа Пастор, займав впливовий пост міністра фінансів у помірному кабінеті, a інший, Оренсе, маркіз д’Альбанда, хоча й нащадок древнього аристократичного роду, у все своє життя боровся в рядах республіканської партії; під вони^-те предводительством, ця маленька армія, у продовження цілих восьми років (від 1860 до 1868 г.), не переставала діяти на суспільну думку Іспанії й збуджувати його.
Багато хто з розповсюджених нею теорій представляли для іспанських націй особливу принадність новизни й безсумнівно мали гарний вплив. Будити любов до чесної праці там, де люди споконвіку століть звикли шукати свого щастя в авантюризмі так у всякого роду азарті, звичайно, було справою корисн і плідним, але впадати при цьому в крайності, – і заперечувати всяке значення держави, пропонувати виснаженої й знесиленої націй те, що тільки можливо для багат і сильної, підводити всі висновки під одну улюблену формулу, – і це значило йти небезпечним і помилковим путем.
И дійсно, самі того не підозрюючи, ці легковажні економісти, під прикриттям ліберальної пропаганди, у сутності прагнули оселити у своїй батьківщині фінансовий феодалізм
Жалюгідний результат особливо сильно дав себе відчути, коли революція 1868 р. призвала до діяльної влади багатьох з тієї групи молодих людей, яку можна б назвати партією вільного обміну. Деякі з них були не позбавлені таланта, так, напр., – і Морет, Эчегарай і Габриэль Родригес, (перший – і адвокат, два інші інженери) кожний на своєму поприщі, могли б помітно виділитися у всякій країні, але вуж напевно ніде, крім Іспанії, їм не доручили б відразу такої важливої й відповідальної адміністративної ролі в державі. Помилковість цього вибору й не сповільнила виявитися: як тільки влада перейшла в їхні руки, вони негайно ж стали застосовувати до справи свої несостоятельния теорії й, замість того, щоб сприяти успіху країни, гальмували його більш, ніж хто-небудь. Ні Эчегарай, ні Фигуэрола не зуміли врегулювати іспанських фінансів, дати належний напрямок суспільним роботам; вони не тільки не змогли запобігти того занепаду, до якого давно вже йшло їхню нещасну батьківщину, але ще прискорили його своїми невдалими експериментами. Вся справа в тім,. що Іспанія зовсім не має потреби у двигунах, подібних Кобдену, – їй потрібний свій Кольбер.
На закінчення ми повинні згадати тут o інших видатних членах тієї ж економічної партії: Кольмеиро, Сану-Рому, брати Войа – так само гаряче й невтомно ратували під прапором вільного обміну; якщо вони й не займали таких високих постів, за те, може бути, ще з більшою ретельністю намагалися поширювати в іспанському суспільстві те, що називали своєю щирою вірою
Кольмеиро переважно займався популяризацією наших відомих економістів, тобто того навчання, яке найбільше підходило до його улюбленим теоріям: він з. дав трохи руководств до політичної економії, складених за планом французьких і з точним дотриманням їхньої програми. Сану-Рому мав від природи всі задатки, щоб успішно подвизаться на ряді із самими блискучими ораторами свого часу, але прийняте їм напрямок перешкодив йому принести дійсну користь у ролі трибуна: нападати на мита в країні, що насамперед бідує в заступництві своїй слабкій мануфактурі, ратувати проти неіснуючих фабрикантів, – це значило зображувати із себе Дон-Кихота, що воює з вітряними млинами
Зовсім інакше надійшли брати Бона: вони самі ризикнули на промислове підприємство й тим придбали можливість застосувати свої теорії до справи. Це найкращий спосіб пропагування всякої ідеї й найбільш корисний для іспанських націй. Якщо досвід має величезне значення взагалі, то в Іспанії він є прямою необхідністю, і кожний письменник її, що трактує o соціальних питаннях, повинен би представляти наочний приклад того або іншого їх рішення
(2 votes, average: 3.50 out of 5)