Андрєєв Л. – Петька на дачі (Оповідання)


Петька – десятилітній хлопчик, службовець перукарні. Перукарня, куди мати віддала Петьку в люди, перебувала неподалік від кварталу, “заповненого будинками дешевої розпусти. Вони панували над цією місцевістю й надавали їй особливий характер чогось брудного, безладного й тривожного”. Хлопчикові “хотілося б куди-небудь в інше місце”, але дні його тяглися одноманітно: “И ранком, і ввечері, і весь Божий день над Петькой висів той самий уривчастий лемент: “Хлопчик, води”, і він усе подавав її, усе подавав”.

Петька часто проливав воду, худнув, покрився “негарними струпами”. ‘Навіть невимогливі відвідувачі із бридливістю дивилися на цього худенького, веснянкуватого хлопчика, у якого ока завжди сонні, рот напіввідчинений і брудні-пребрудні руки й шия”. Найважливіша деталь у вигляді Петьки, майже символ дитячого страждання: “Біля очей і під носом у нього прорізалися тоненькі зморщечки, точно проведені гострою голкою, і робили його схожим на постарілого карлика”. Але один раз відбулося чудо: мати Петьки, куховарка, що він при рідких зустрічах “просив взяти його звідси”, відвезла його на дачу в Царицино, де жили її добродії. “Він не знав, що таке дача, але думав, що вона є те саме місце, куди він так прагнув”. Усе, що далі побачив Петька вперше в житті: вокзал, з вікна поїзда поле, ліс, те, як поїзд злетів на міст


і точно завис у повітрі, – так потрясло його, “що ока Петьки давно вже перестали здаватися сонними, і зморщечки пропали”. У перші дні перебування на дачі нові враження “зім’яли маленьку й боязку душонку” “цього сучасного дикуна, вихопленого з кам’яних обіймів міських громад”. Але через два дні Петька “вступив у повну згоду із природою”. Однак наприкінці тижня прийшов лист із вимогою повернутися в Москву, у перукарню. На той час Петька про місто вже забув, воно знайшов “місце, куди йому завжди хотілося піти”. Почувши про лист, він, як Василь Фивейский і інші герої Андрєєва в мінути найвищого потрясіння, “закричав голосніше самого горлатого мужика й почав качатися але землі”. Уже по дорозі в місто ока Петьки знову стали “сонливі й апатичні, тонкі зморщечки, як у старої людини, тулилися біля очей і під носом”. Так замкнуло коло, вихід з якого неможливий



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Андрєєв Л. – Петька на дачі (Оповідання)

Categories: Нові твори

Links