Аналіз вірша “Минають дні, минають ночі…” Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА

СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Аналіз вірша “Минають дні, минають ночі…”

Вірш “Минають дні, минають ночі” написано у в’язниці. Повторення слова “минають” уже налаштовує на мінорний настрій: так і відчуваєш ту нудьгу і відчай, уповільнений плин часу, який пригнічує в’язня і підштовхує його до роздумів. Саме ці думки й приведуть поета до філософських узагальнень, що перетвориться на вірші.

Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Тарас Шевченко неодноразово ставив перед собою питання: “А для чого живе людина? У чому суть людського життя?”. Як боляче було дивитися поетові на підневільне, тяжке життя свого народу, але ще гірше – бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.

Вірш “Минають дні, минають ночі” Шевченко написав у В’юнищах 21 грудня 1845 року за чотири дні до створення “Заповіту”, коли у складі археографічної експедиції перебував в Україні, спостерігав картини кріпацького життя. Цей твір – зразок філософської лірики, адже основним мотивом поезії є роздуми ліричного героя над своєю нелегкою долею та сенсом життя взагалі.

Настрій вірша – мінорний. Щоб відтворити цей сумний настрій героя, втомленого життям, поет застосовує повтори (“минають

дні, минають ночі, минає літо”), в тому числі метафоричні (“заснули думи, серце спить”) та поетичне перенесення (“шелестить / пожовкле листя”), (Поетичне, рядкове перенесення, коли речення починається в одному рядку, а закінчується в наступному.) Роздум автора уповільнюється, стимулюючи читача задуматись про вічний плин людського життя. Але ліричному героєві не властивий спокій: він звик до активної діяльності.

У поезії починає звучати народнопісенний ритм, який змінює тональність і ритмомелодику твору. Риторичні запитання і звертання (“Доле, де ти? Доле, де ти?”) надають розповіді жвавості, енергійності, впевненості в собі. Ліричний герой просить у долі: якщо не сприяння, то неспокою.

Далі вірш будується на такому художньому прийомі, як антитеза. Протиставляються два способи життя – активний і пасивний. Поет змальовує два типи людини: той, хто хоче “серцем жити і людей любити”, зробити для них якусь корисну справу, та інший, який ладен “впасти у кайдани”, тобто жити рабом, “спати на волі”, “гнилою колодою по світу валятись” і “сліду не кинуть ніякого, однаково, чи жив, чи за гинув”. Автор повторює в одному випадку слово “жити”, а в іншому – “спати”, і цим поглиблює контрастну картину та надає думці більшої виразності. Яскраві епітети і метафори (“серцем замирати”, “гнилою колодою… валятись”), а також інверсія (“і сліду не кинуть ніякого”) підкреслюють беззмістовність і порожнечу бездуховного життя людини. Цій меті служить і багаторазове повторення однакових сполучників у побудові речення (“і спати на волі – і заснути навік-віки, і сліду не кинуть ніякого…”), які підкреслюють одноманітність людського життя.

Поет доречно використовує у вірші такий художній прийом, як обрамлення. У кінці твору знову звучать тривожні роздуми про людську долю, про сенс життя, як і на початку вірша. (Обрамлення – початкова й остання частина в творі, яка, як в рамку, вкладає розповіді про інші події.)

Автор утверджує основну думку твору – людина повинна мудро й активно діяти, щоб залишити про себе добру пам’ять нащадкам.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз вірша “Минають дні, минають ночі…” Т. ШЕВЧЕНКО, І. ФРАНКО, ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Categories: Твори з літератури

Links