Аналіз вірша Бодлера “Альбатрос”


У вірші ліричний герой мріє “на кермі фрегата” полинути “від моря засмічених улиць міських” на пошуки Ідеалу туди, де “море широке”, де “сяйва багато,” “сміється блакить”. У вірші “Альбатрос” ніби оживає мрія поета: фрегат, море, блакить. “Поглянь, моя душе, які страшні вони! ” – вигукує поет у вірші “Сліпці”. Чи можна сказати те ж про “гурт матросів” на палубі корабля? Чим саме вони “страшні”? Заради втіхи та розваги знущаються над птахом. Сліпці – це уособлення людських пороків, це все ду
ховно незряче людство. Матроси символізують духовно скалічене суспільство, не здатне відчувати прекрасне, співчувати, любити, захоплюватися, мріяти. Сліпці і матроси символізують суспільство, в якому панує Сплін.

Альбатрос
Щоб їм розважитись, веселий гурт матросів
Серед нестримних вод розбурханих морів
Безпечно ловить птиць, величних альбатросів,
Що люблять пролітать слідами кораблів.
На палубу несуть ясних висот владику.
І сумно тягне він приборкане крило,
Що втратило свою колишню міць велику,
Мов серед буйних вод поламане весло.
Мандрівник зборканий знесилено ступає!
Плавець повітряний незграбний і смішний!
Той тютюновий дим у дзьоб йому пускає,
А цей, дратуючи, кульгає, мов кривий.
Поет подібний теж до владаря блакиті,
Що серед хмар летить, мов блискавка


в імлі.
Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій
Він крила велетня волочить по землі.
Переклад М. Терещенка

Очевидно, мрії про Ідеал так і залишаться “сумними і заблуканими думками” поета. Надії немає: адже серед гурту матросів не знайшлося нікого, хто б зупинив бездушні розваги або хоча б не брав у них участі. “Хворе” суспільство ніколи не досягне Ідеалу, та й не прагне до нього. Але є просто людська доля і є доля поета. Поетичний талант – це талант від Бога. Альбатрос – сильний птах з крилами, що мають “міць велику”. Це дозволяє йому підніматися високо і довго триматися в небі (“серед хмар летить, мов блискавка в імлі”). Альбатрос – “мандрівник”, і мандри його тяжкі і небезпечні, адже він літає над “розбурханим морем”. Це гордий і самотній птах. Він почувається “владарем блакиті”, “ясних висот владикою”, тому що сильних і витривалих птахів, здатних піднятися так високо і залетіти так далеко від і землі, як це робить альбатрос, небагато.

Так, поет має високе призначення – літати у сферах духу, свободи, творчості, досягати високого ідеалу та краси. Але чому поет не прагне втриматись на цій висоті? Чому, маючи “крила”, він на землі “в юрбі несамовитій”, серед “сліпців”? Чому митець з “глибини волає… з безодні темної”, коли його місце у небі, в Раю? Відповідь на ці питання можна знайти у щоденнику поета “Моє оголене серце”: “У кожній людині є два одночасні прагнення: одне спрямоване до Бога, друге – до Сатани. Поклик Бога, або духовність, – це прагнення внутрішньо піднестися; поклик Сатани, або тваринність, – це насолода від власного падіння”. Ось чому становище людини у світі трагічне, а мрії про Ідеал залишаться “сумними і заблуканими думками” для поета, який “крила велетня волочить по землі”.

У газетах того часу про Бодлера писали: “Говорити про пана Бодлера – означає говорити про жахіття”, “Чесне перо не може відважитись навіть на одну цитату”. Суспільство образилося, бо поет показав силою свого мистецтва справжнє обличчя нації й людини взагалі. Книга “Квіти зла” була засуджена за аморальність, а Ш. Бодлер стверджував, що “… з неї випливає жорстокий моральний урок”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз вірша Бодлера “Альбатрос”

Categories: Літературні аналізи

Links