Аналіз роману “Вершники” Юрія Яновського

Своєрідним продовженням роману “Чотири шаблі”, який зазнав нищівної критики з боку представників тоталітарної системи, став роман Юрія Яновського “Вершники” (1935).
Роман “Вершники” був написаний письменником ідеологічно правильно, за всіма вимогами тоталітарної системи. В ньому простежується і провідна роль більшовицької партії, і перемога загону червоноармійців, і червоний прапор як символ світлого майбутнього.
Твір належить до романтичного епосу, проте у дослідників тривалий час викликала суперечку його жанрова приналежність, адже у романі вдало поєднані ознаки народної думи, героїчної поеми і новелістичного роману. До якого жанру тільки не зараховували роман: його називали циклом новел, героїчними новелами, баладами в прозі, поемою в прозі.
Твір складається з восьми новел, у кожній з яких розвинуто безліч мотивів, вихоплених автором з полум’я громадянської війни. Кожна новела – це цілком самостійний художній твір, своєрідна епічна картина громадянської війни. Єдиний сюжет відсутній, обставини і герої різні, лише хтось з них промайне в іншій новелі. І водночас усі новели становлять єдине ідейне та композиційне ціле.
Сюжет роману розвивається не в стрункій послідовності, а довільно: із “забіганням” наперед і поверненням у минуле.
На перший погляд, письменник майстерно створив колективний портрет

героїв пролетарської революції. Ідейно цей портрет реалізований у вигляді галереї яскравих образів більшовиків, серед яких Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко, безіменний листоноша. Усі ці образи доповнюють і пояснюють один одного. Вони – вершники, а значить лицарі революції. Проте твір не такий однозначний, як здається, бо за перемогою більшовика Івана Половця вбачаються роздуми самого Яновського, який не підтримує жорстокості в ім’я примарних ідеалів.
В одній з новел роману, “Подвійне коло”, зображенню трагедію братовбивства. Сини Мусія Половця вбивали один одного, відстоюючй свої політичні погляди – і по черзі на землю летіли голови де-нікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Панаса.
Живими залишаються більшовик Іван, неповнолітній Сашко та їхні батьки – Половчиха та Мусій. Але цих людей важко назвати родиною. Правильно казав Панас братові: “От бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть”. Дійсно, клас стоїть, проте стоїть, заюшений кров’ю.
Трагедія роду Половців у тому, що вони виявилися недостатньо сильними і мужніми, щоб вистояти як рід. Порушено людські закони, мораль, традиції, порушено батьківську заповідь: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”.
Дійсно, один з синів, Андрій, став денікінцем, Оверко захопився ідеями Петлюри. І жорстока битва, в якій вони зіткнулися, виявила, що Андрій забув свої корені. В його проклятті братові закладена зневага до рідної землі, до свого роду: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки”. Найстрашніше, що всі брати забули батькову науку і ті гуманістичні традиції, на яких виховувались.
Оверко вбиває Андрія, а сам гине від рук Панаса. І немає між ними злагоди, немає братської любові, немає ні жалю, ні співчуття. І, цитуючи батьківську приказку, ніхто з братів не схаменувся, напевне, навіть не замислився над долею сивих батьків, які зазнали страшної втрати.
Глибокий психологізм новели “Подвійне коло” досягається не лише шаленим темпом, а й тим, що битви громадянської війни проходять через почуття Мусія, Половчихи та їхніх синів.
У романі немає справжніх переможців. Він сприймається як розповідь про трагедію розпаду людського роду, трагедію матері, трагедію України, трагедію, коли “…рід розпадається, а клас стоїть”.
Кожна з новел є вершиною героїчного напруження. Початок роману став класичним. З першої фрази автор задає творові ритм.
Достатньо прочитати першу фразу, своєрідний заспів роману, щоб уявити, як “лютували шаблі” під Компаніївкою, де “зчепились бортами степові пірати”, і коні бігали без вершників, і небо “округ здіймалося вгору блакитними вежами”.
Індивідуальний стиль Яновського характеризується поєднанням високої патетики і тонкого гумору, химерного сплетіння фантастики і реальності, романтичної поетики, символіки і суто реалістичних деталей.
Подолавши романтику битв, автор звертається до образу моря, з лютими вітрами, які нещадно обвівають Половчиху, що чекає на березі свого Мусія – “висока та строга, як у пісні”. Половчиха – справжній тип української жінки, нездоланної життєвими випробуваннями, яка “…тримала хату в залізному кулаці, мати стояла на чолі родини, стояла, мов скеля в штормі”.
У кожній новелі персонажам надається роль символів. Символічними є образи братів Половців, які своїми вчинками спричиняють освячений більшовизмом розпад людського роду, символічними є образи їхніх батьків, які намагаються зберегти рід. Усі герої роману опоетизовані і сповнені глибокого драматизму, але діють в реальних обставинах.
“Вершники” – це роман про красу рідного краю (“Дитинство”), про людське страждання і витривалість (“Лист у вічність”), про жадання свободи (“Чубенко – командир полку”). Всі герої твору втілюють у собі людське й національне прагнення героїв збудувати кращий світ на землі.
З юності Яновського приваблювали цілісні натури: люди мужні, завзяті, багаті духовно, по-лицарськи вірні й віддані справі.
Боротьба добра і зла у творі розгортається на тлі мальовничої української природи. Кожна картина несе в собі національний колорит. Його відтворенню сприяє мова твору, насичена приказками, молитвами, замовляннями, рядками з пісень. Так, у новелі “Дитинство” автор зображує чудові описи народних звичаїв і свят. Подекуди в полотно твору вплітаються легенди й перекази.
Особливістю роману Юрія Яновського “Вершники” є ще й те, що письменник змалював Україну не тільки в кривавому протиборстві громадянської війни, а й в багатих народних звичаях та народній творчості. Прозаїк, узагальнюючи філософську суть подій, дає їм оцінку з точки зору загальнолюдських принципів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз роману “Вершники” Юрія Яновського

Categories: Твори з літератури

Links