Аналіз поеми Твардовського “По праву пам’яті”
За кілька місяців до початку роботи над поемою “По праву пам’яті” А. Т. Твардовський писав: “Здається, вперше за довгий термін відчув наближення поетичної теми, того, що не сказано і що мені, а значить, і не тільки мене, потрібно обов’язково висловити. Це жива, необхідна думка мого життя “. Поема “По праву пам’яті” – сповідь, вона багато в чому автобіографічна і є підсумком багаторічних важких роздумів автора. У першому розділі поеми (“Перед відльотом”) автор згадує свою юність з її райдужними надіями, про одного,
* Готові були ми до походу. * Що простіше може бути: * Не брехати. Чи не трусити. * Вірним бути народу. * Любити рідну землю-матір.
Не припускали упевнені в собі оптимісти, що не тільки щастя слід було чекати від життя. У цій главі виникає лише передчуття суворої історичної реальності, трагічних конфліктів епохи. Ці конфлікти у всій своїй масштабності розгортаються в розділі “Син за батька не відповідає”. У цій главі виражена не тільки особиста біль поета – сина “ворога народу”. У цій главі поет парадоксально повертає різними гранями знамениту сталінську
* А раптом той син (а не синку!). * Права такі отримуючи, * І за батька відповісти міг?
І справді, він береться відповідати за свого батька, відповідати-в сенсі захищати, заступатися. І син відповідає тим, що відстоює людську гідність батька. І робить це художницький – він створює пластично зримий образ великого трудівника-селянина. Ось, наприклад, опис рук батька:
* Ті руки, що своєю волею * Ні розігнути, ні стиснути в кулак: * Окремих не було мозолів * Суцільна – справді кулак!
Думка про відповідальність за батька органічно веде за собою думка про відповідальність за все, що відбувається в країні, про загальну вини. Тепер вже поет не шукає ніяких виправдань собі і всім, хто якщо й не брав участі у злиднях сталінського режиму, то мовчазно був присутній при них. Розплатою стають непозбутній моральні муки:
* І триває суд десятиліть, * І не бачити ще кінця.
Цим таємним судом совісті, вважає О. Твардовський, судить себе кожна порядна людина, що пережив ті часи. Третя глава “Про пам’яті” є підсумком роздумів поета про прожитого життя, про складну епоху, що випала на долю. Головна думка в ній – думка про історичну пам’ять. Відмова від пам’яті, заборона на пам’ять – це відмова від відповідальності, від покаяння і спокутування провини. Поет сперечається з тими, хто вважає більш зручним не пам’ятати про трагедії минулого.
* Забути, забути велять безмовно, * Хочуть в забуття втопити Живу бувальщина. * І щоб хвилі * Над нею зімкнулися. * Бувальщина – забути!
Поет готовий поодинці, проти всіх, відстоювати право на пам’ять, тому що, якщо не пам’ятати минулого, воно може повторитися:
* Хто ховає минуле рівнів. * Той навряд чи з майбутнім в ладу.
На частку О. Твардовського випали важкі часи. Він пережив і перестраждав тридцяті та сорокові, післявоєнні роки, час хрущовської “відлиги”. Величезний і важкий світ відкрив він читачеві у своїх поетичних творах. Поема “По праву пам’яті” – сповідь поета, в якій він вилив все, що “жило, кипіло, нило в його душі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)