Аналіз одного із шедеврів поезії “срібного століття”. (Вірш М. И. Цветаевой “Ідеш, на мене схожий…”)


1. Шедевр “срібного століття”. 2. Зустріч перехожого й поета. 3. Думка про причетність до вічності. 4. Образно-стилістичні засоби встихотворении.

Перші два десятиліття XX сторіччя, починаючи з 1901 року, називають срібним століттям російської поезії. За цей час лірика пройшла три періоди розвитку: символізм, акмеизм і футуризм. Існували й інші літературні напрямки.

Деякі автори не примкнули до жодного з них, що було досить важким у ту епоху розквіту різноманітних поетичних “кружків” і “шкіл”. У їхньому числі – Марина Іванівна Цветаева, оригінальний, талановитий поет зі складною, трагічною долею Її лірика скоряє яскравістю, щирістю, силою почуттів, що виражаються. Вірш “Ідеш, на мене схожий…”, написане Марини Цветаевой у Коктебеле 3 травня 1913 року, по праву можна віднести до шедеврів поезії “срібного століття”. У ньому автор виражає свої міркування про вічність, про життя й смерть.

Життя М. Цветаевой протягом п’яти років, починаючи з 1912 р., була самої щасливої в порівнянні з усіма попередніми й наступними роками У вересні 1912 року в Марини Цветаевой народилася дочка Аріадна. Цветаева була переповнена радістю буття й у той же час думала про неминучий кінець. Ці, здавалося б, взаємовиключні почуття знайшли відбиття у вірші. “Ідеш, на мене схожий, / Ока спрямовуючи долілиць.

/ Я їх опускала – теж! / Перехожий,


зупинися!” На перший погляд у цих рядках немає нічого дивного Слово “опускала” можна витлумачити так: траплялося, що опускала ока, тепер же вони не опущені. Але після прочитання наступної строфи стає ясно, що значення слова “опускала” – інше. “… Кликали мене Мариною”, – пише поетеса.

Минулий час дієслова насторожує. Виходить, зараз уже не кличуть? Так мовлення може йти тільки про померлу людину, і наступні рядки підтверджують цей здогад. Новим змістом наповнюється всі вже сказане: виявляється, що ніколи, що жила поетеса, звертається до перехожого, що розглядає на цвинтар могильні плити й написи, вибиті на них Обертає на себе увага співзвуччя “схожий – перехожий”.

У вірші ці слова займають такі позиції, що рими не утворять: одне слово коштує наприкінці одного рядка, інше – на початку іншої. Однак узяті самі по собі, вони римуються, причому подібність їх простирається далі того, що необхідно для рими: не тільки збігаються ударні склади й ті, що випливають за ними, – співзвучні й переднаголосні. Яке значення зіставлення цих слів?

Я думаю, що авторові хотілося підкреслити наступну думку: кожний, кого наздоганяє її голос з-під землі, схожий на неї. Вона теж колись “була”, як перехожий тепер, тобто жила, насолоджуючись радістю буття. І це воістину гідно замилування Марина Цветаева писала про Олександра Блоці: “Дивно не те, що він умер, а те, що він жив.

Весь він – таке явне торжество духу, такий – навіч – дух, що дивно, як життя – взагалі – допустила”. Ці слова можна віднести й до неї самої. Разюче, як зуміла Марина Іванівна відстояти даний їй талант, не відступитися від нього, зберегти свій мир, невідомий і недоступний іншим Марина Цветаева не хоче порушувати спокою перехожого: “Легко про мене подумай, / Легко про мене забудь”. І все-таки не можна не відчути суму автора через власний невозвратимости кжизни.

Паралельно цьому трагічному почуттю звучить ще одне, котре можна назвати заспокійливої. Людина неповернута в плоті й крові, але він причетний до вічності, де запам’ятовується всі, про що він думав і що почував протягом життя Дослідниця А. Акбашева вказує, що творчість поетів “срібного століття” збіглося з розвитком російської філософії, що лежить між навчаннями В. Соловйова й А. Лосєва. В. Соловйов наполягав на тому, що “філософська думка не вправі відмовлятися від збагнення зв’язків людини з миром нематеріальному, недоступним прямому спостереженню й строгому дослідженню, сверхчувственним”.

А. Лосєв розвив вчення про буття як про вічне становлення. Таким чином, можна сказати, що вірш М. Цветаевой “Ідеш, на мене схожий…” – відбиття руху від принципів В. Соловйова до навчання А. Лосєва.

Кожна людина неповторна, кожний, по Цветаевой, бере участь у світовому становленні як індивідуальність. В. Рождественський відзначає, що вірш “Ідеш, на мене схожий…” відрізняє стислість думки й енергія почуттів. Я думаю, що саме це й спричиняє активне вживання розділових знаків, що допомагають осягти зміст.

“Непереможні ритми” (А. Білий) Цветаевой заворожують. Синтаксис, ритміка її віршів складні. Відразу звертаєш увагу на пристрасть поета до тирі. Сьогодні цей розділовий знак витісняє й кому, і двокрапка.

Дивно, як змогла М. Цветаева відчути можливості тире майже століття назад! Тире – це “сильний” знак, що неможливо не помітити Воно допомагає отчеканить слова: “Я їх опускала – теж! “, “Прочитай – сліпоти курячої”. Напевно, зі стислості думки й енергії почуттів і виникає небагатство епітетів, уживаних у вірші: “стебло дикий”, “цвинтарна суниця”.

М. Цветаева використовує єдину метафору – “у золотий пилу”. Зате широко представлені повтори: “… що тут – могила”, “Що я з’явлюся, загрожуючи… “, анафори: “И кров доливала до шкіри”, “И кучері мої вилися…”. Все це, як і алітерація на звук “з”, розташовує до міркування, міркуванню.

Ідею вірша, на мою думку, можна визначити в такий спосіб: людина знає, що смерть неминуча, але він усвідомлює й причетність до вічності. Думка про приреченість у поданні М. Цветаевой не виглядає гнітючої. Потрібно жити, повною мірою насолоджуючись сьогоднішнім днем, але в той же час не забувати про вічні, неминущі цінності – такий заклик поета



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз одного із шедеврів поезії “срібного століття”. (Вірш М. И. Цветаевой “Ідеш, на мене схожий…”)

Categories: Твори з української літератури

Links