Аналіз епізоду з роману: Знайомство Раскольникова зі Свидригайловим


Роман “Злочин і покарання” був написаний у період “важкого часу” кінця 60-х років XIX століття, коли Росія перебувала в стані економічної й соціальної кризи. Селянська реформа не тільки не згладила, але ще більше збільшила соціальні протиріччя. У суспільстві наростала духовна криза. Губилися зв’язки з віковими традиціями, змішалися подання про добро й зло. Куди йти? Чого шукати? Яких триматися істин? Ніхто ні в що не вірить. Господарями становища стають закон сили й влада грошей, цинічні власники Свидригайлови й Лужини. Більша ж частина народу опускається до рівня вбогості. Людина, нездатний підбудуватися до нових законів буржуазного миру, виявляється за бортом життя, стає частиною зубожілого народу. Але адже кожна людина єдиною й неповторний своєї долею

Досить знаменно, що в розглянутому епізоді спочатку Раскольникову сниться жахливий сон, а прокинувшись, він бачить у своїй кімнаті Аркадія Івановича Свидригайлова.

Раскольникову не вдається вигнати непрошеного гостя. Той бажає виговоритися. Замолоду Свидригайлов був шулером, гульвіс, робив борги, за які його посадили у в’язницю. Марфа Петрівна викупила його за “тридцять тисяч срібників”. Протягом семи років вони жили в селі, нікуди не виїжджаючи. На іменини дружина подарувала йому документ про цих тридцять тисяч, виписаний на чуже ім’я, а також значну суму грошей

Свидригайлов


уважає себе невинним у смерті дружини, але зізнається, що вже три рази бачив примару, на що Розкольників пропонує йому сходити до доктора. Свидригайлов уважає, що “примари – це, так сказати, клаптики, уривки дру гих мирів, їхній початок…”. Крім того, Свидригайлов виправдується у своєму поводженні у відношенні Дуни, намагається довести, що він не переслідував безневинну дівчину, тому що здатно на глибокі почуття. Він пропонує своє сприяння в розладі весілля Дуни з Лужиним, готовий дати Авдотье Романівні десять тисяч рублів, які йому не потрібні. Просить Расколь-Никова, щоб він улаштував йому зустріну із сестрою. Після цього йде й зіштовхується у дверях Сразумихиним.

Достоєвський, письменник-гуманіст, показав, якою трагедією обертається нова соціальна перебудова суспільства для простої людини. Прагнення жити чесно приводить до краху Мармеладових. Щоб хоч якось прокормити свою сім’ю, Соня змушена принести себе в жертву. Аналогічна й доля любої сестри Раскольникова Дуни. Заради майбутнього свого брата вона готова вийти заміж за бездушного ділка Лужина. Маленька людина виявляється незахищеним від нелюдських законів суспільства

Достоєвський справедливо затверджував, що повернутися в цей мир, знову стати повноправним членом суспільства можна, лише ставши проти людиноненависницьких ідей, очистившись стражданням. Вдумливо читаючи роман, мимоволі усвідомлюєш, як глибоко автор проникнув у душі й серця своїх героїв, як осяг людський характер, з якою геніальністю повідав про моральні потрясіння головного героя

Протиставленням характерів Мармеладових і Лужина, Раскольникова й Разумихина, Свидригайлова й Дунечки Рас-Ольниковой автор підкреслив контрасти сучасної йому дійсності з її соціальною нерівністю, гнобленням одних і багатством і вседозволеністю інших

“Біс багатства”, “ротшильдовская ідея” стали для Достоєвського предметом спеціального художнього дослідження в романі “Підліток”. У світі цінностей, що руйнуються, відносних ідей, скептицизму й хитання в головних переконаннях його герої болісно ишут твердих, непорушних підстав “земного й духовного життя”, тому що, як розуміє вже юний Аркадій Довгорукий, “мало спростувати прекрасну ідею, треба замінити її рівносильним прекрасним”. Епоха вимагала вироблення сильної скріпної моральної ідеї, саме такі ідеї шукають і не знаходять для себе герої Достоєвського, тому що, як говорить один з них, “моральних ідей тепер зовсім немає: раптом ні однієї не виявилося, і, головне, з таким видом, що начебто їх ніколи й не було. Нинішній час… цей час золотої середини й нечутливості, нездатності до справи й потреби всього готового

Ніхто не замислюється; рідко хто вижив би собі ідею… Нині безлеся Росію, виснажують грунт. З’явися людин з надією й посади дерево – усе засміються: “Хіба ти до нього доживеш?” З іншого боку, що бажають добра тлумачать про те, що буде через тисячу років. Скріпна ідея зовсім пропала. Все точно на постоялому дворі й завтра збираються геть із Росії; усі живуть тільки б з них дістало”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Аналіз епізоду з роману: Знайомство Раскольникова зі Свидригайловим

Categories: Нові твори

Links