Аналіз епізоду з III акту п’єси М. Горького “На дні”
“Ти – вір!” Він не бачить для людей іншого полегшення чим мрії й ілюзії. Вся філософія Луки стисла в одному його виреченні “У що віриш, то і є” Умираючій Ганні старий радить не боятися смерті вона адже несе спокій, якого вічно голодна Ганна ніколи не знала
Спившемуся Акторові Лука вселяє надію на лікування в безкоштовній лікарні для алкоголіків, хоча знає, що такої лікарні ні, а Ваську Попелу говорить про можливість почати нове життя разом з Наташей у Сибіру. Одним з ідейних центрів п’єси стає оповідання мандрівника про те,
Не пошкодуй я їх вони б, може, убили мене алі ще що. А потім – суд, так в’язниця да Сибір що користі? В’язниця – добру не вчить, і Сибір не навчить а людина – навчить да Людина – може добру навчити дуже просто1″ Та ж думка про велику силу добра звучить і в його оповіданні про “праведну землю” Жив один бедний людина, жив він погано, але не сумував,
– піду в праведну землю. Одна в нього радість була – земля ця ” Жив він у Сибіру. Там він познайомився із засланим ученим і попросив його показати на карті, де перебуває ця сама праведна земля “Учений книги розкрив, плани розклав дивився-дивився – немає ніде праведної землі! Все верно, всі землі показані, а праведної – немає!” Не повірила людина цьому вченому. Як же так ” жив-жив, терпів-терпів і все вірив – є а за планами виходить – немає!” Розлютився він на вченого, дав йому у вухо, а потім пішов додому – і повісився повчальний зміст. Слухачі перейнялися співчуттям до бідної людини, чиї надії не виправдалися Наташа робить висновок “Шкода людин-те. Не стерпел обману “. Попіл говорить ” Н-Так от ті й праведна земля не виявилося значить ” Ці слова наводять на думку що й Наташа й Попіл теж були готові повірити в існування такої землі, де могли б знайти пристановище й роботу Він говорить Наташе, “Я – грамотний буду працювати. От він говорить (указує на Луку) – у Сибір-Те по своєї волі треба йти. Їдемо туди, ну Ти думаєш – моє життя – непретитмне? Я не каюся в совість не вірю
Але я одне почуваю треба жити інакше! Краще треба ЖАХ! Треба так жити щоб самому себе можна мені було поважати ” Притча, розказана Лукою, мала сумний кінець. Цим Лука як би підготовляв своїх слухачів до того, що багато чого з того, про що мріють Настя, Наташа, Актор Барон, Кльош Попіл може виявитися утопією, недосяжною надією. Насіння посіяні Лукою, упали на благодатний грунт. Актор у хвилюванні збирається шукати міфічне місто з мармуровою лікарнею для алкоголіків. Попіл, переконаний старим що потрібно їхати в Сибір, мріє піти від реальної дійсності у фантастичне царство справедливості й повести за собою чисту Наташу Нещасна Ганна намагається возлюбить перед смертю загробний мир. Настя вірить в “теперішню любов” і чекає її Лука вміло використовує те яскраве що збереглося ще у свідомості цих людей щоб розцвітити прикрасити навколишній світ. Коли ж починається катастрофа надій, вона непомітно зникає Фінал настільки ж трагичен як і в притчі про “праведну землю”. Кінчає життя самогубством Актор, арештований Попіл за вбивство Костилева, глибоко нещасна й зіпсована життя Наташи, умирає Ганна. Під завісу третього акту нестямно кричить збожеволіла покалічена Наташа “Беріть їх судите їх. Візьміть і мене, у в’язницю мене Христа заради у в’язницю мене! ” У п’єсі “На дні” Лука виступає як не просто утішник. Він філософськи обгрунтовує свою позицію. Головна думка горьковского персонажа полягає в тому, що врятувати людини й навчити добра може не насильство не в’язниця, а тільки добро
(2 votes, average: 4.50 out of 5)