Аналіз циклу ліричних віршів Пушкіна

Віршем “Зимовий вечір” відкривається цикл не зв’язаних між собою тематично, але родинних за духом народностей як закінчених, так і незавершеними ліричних віршів, що залишилися, Пушкіна про простих людей з народу й про красу рідної російської Природи. До цього циклу ставиться й народна Балада “Наречений” (1825) , чудова по досвіду розробки н використання всього багатства сучасної російської побутової народної мови:

Раптом чую лемент і кінський топ,

Під’їхали до ганочка,

Я скоріше дверима хлоп,

И сховалася за грубку.

Використання зворотів народної розмовної мови стає із цього часу звичайним у поезії Пушкіна. У першому повнім виданні роману “Євгеній Онєгін” Пушкін до рядка “Людська молвь і кінський топ” (VI, 104), що викликав глузування критика “Вісника Європи”, дав цікаву примітку: “У журналах засуджували слова: хлоп, молвь і топ, як невдале нововведення. Слова ці корінні росіяни… Не повинне заважати волі нашої багатої й прекрасної мови”. Наслідком усе більше й більше укреплявшегося проникливого інтересу Пушкіна до народу, його життя, історії, мові й Творчості з’явилося створення в перший последекабрьский рік трьох чудових пісень про Стеньке Разіна, побудованих цілком у традиціях російської народної історичної пісні:

Що не кінський топ, не людська молвь,

Не труба сурмача з поля чується,

А

погодушка свище, гуде,

Свищег, гуде, заливається.. Зазиває мене,

Стеньку Разіна, Погуляти по морю, по синьому.

“Пісні про Стеньке Разіна” були заборонені царською цензурою. В 1827 році Бенкендорф писав Пушкіну: “Пісні про Стеньке Разіна, при всьому поетичному своєму достоїнстві, по змісту своєму не пристойні до надрукування. Поверх того церква проклинає Разима, так само як і Пугачова” . Прагнення проникнути в душу народу обумовило інтерес Пушкіна не тільки до історичних, але й до сучасних російських народних пісень. Щодо цього чудовий вірш “Зимова дорога” (1826):

Щось чується рідне

У довгих піснях ямщика:

Те. разгулье відважне,

Те серцева туга.

Цей вірш цікаво по своїй побудові й своїй звуковій стороні. Внутрішньою ритмікою воно тонко передає різні відтінки настроїв і характеру описуваної дійсності. Протяжлива, довга пісня ямщика передана вповільненим ритмом рядків, заповнених багатоскладовими словами з достатком голосних звуків:

\’Те разгулье відважне,

Те серцева туга.

Після цих уповільнених рядків наступна строфа, побудована на основі коротких слів, зібраних у короткі, уривчасті речення, настільки ж виразно передає ритм руху візка по зимовій дорозі:

Ні вогню, ні чорної хати,

Глухомань і сніг

На зустріч мені

Тільки версти смугасті

Попадаються одні.

Нічний зимовий пейзаж, залитий сумним місячним світлом, переданий відповідним звучанням рядків, пофарбованих багаторазовим повторенням м’якого звуку “л”:

На сумні галявини

Ллє сумно світло вона.

Твердженням почуття близькості до народу з’явився вірш “Рум’яний критик мій, насмішник толстопузый” (1830) , засноване на зіставленні двох різко протилежних точок зору на сучасну російську дійсність. Вірш побудований на діалозі автора з його співрозмовником, очевидно, що дорікав поета за надто правдиве відтворення сільського життя. Дивися, який тут вид: хатинок ряд убогої, За ними чорнозем, рівнини скат пологої, Над ними сірих хмар густа смуга.

.. .Надворі в низького забору

Два бедных деревця коштують у відраду погляду,

Два тільки деревця.

И те з них одне

Дощовою осінню зовсім оголено.

Під стать цій невеселій картині й убогому життю злиденного й забитого селянства:

.. .Надворі живого собаки немає.

От, щоправда, мужичок, за ним дві баби вслід.

Без шапки він; несе пахвою труна дитини.

Вага селянського життя така, що навіть смерть сприймається тільки як нова турбота, яку треба скоріше стряхнути із себе:

И кличе видали ледачого попенка,

Щоб того батька покликав так церкву відчинив.

Скоріше! чекати ніколи! давно б схоронив.

Вершиною зображення рідної російської природи – зображення ніколи не є для Пушкіна самоціллю, але завжди підготовляє грунт для широких узагальнень особистого (“19 жовтня>, 1525), суспільного (“Рум’яний критик мій…”) або філософського (“Знову я відвідав…”) характерів,- безсумнівно, є “Осінь” (1833) чудове але своїй досконалості й глибині думки вірш, у якому твердження краси рідної російської природи переплітається з відчуттям могутнього почуття, і все разом зливається в потужному гімні вільній людській творчості. Проникливо глибокі й барвисті в цьому вірші образи росіянці золотий осіни:

Сумовита пора! очей очарованье!

Приємна мені твоя прощальна врода

Люблю я пишне природи увяданье,

У багрець до у золото одягнені ліси…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Аналіз циклу ліричних віршів Пушкіна