АНАКРЕОНТ


(2-а пол. VI ст.)

АНАКРЕОНТ (2-а пол. VI ст.) – давньогрецький поет-лірик.

Уродженець малоазійського міста Теоса. Після захоплення міста персами переселився в Абдеру (Фракія), потім Анакреонт тривалий час проживав на о. Самос при дворі тирана Полікрата (537-520) до його трагічної загибелі. Згодом поета запросив в Афіни тиран Гіппарх, після смерті котрого Анакреонт переселився у Фессалію до двору Алевадів. Таким чином, поетові довелося чимало побачити і пережити за своє довге життя. Він сумує за втраченими роками молодості, боїться невмолимої смерті:

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке – небагато вже

Лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аща темне підземелля; важко в нього

Увійти…

(Пер. Г. Кочура)

Проте домінуючий настрій поезії Анакреонта життєрадісний. Незважаючи на похилий вік, Анакреонт зберіг потяг до насолоди. Кохання, вино, жінки – основні теми його поезії. Поет увійшов в історію лірики як “символ ігрового, вишуканого, веселого еротизму” (О. Лосев):

Злотоволосий Ерот мене

Знову поцілив пурпурним м’ячем –

Дівчину в барвних сандалях тепер

Каже мені забавляти…

(Пер. А. Содомори)

Поезії Анакреонта, що збереглися до нашого часу, – переважно любовні та застільні пісні,


хоча відомо, що поет створював також епіграми, гімни, елегії. В одному з найвідоміших любовних віршів Анакреонт зображує дівчину в образі недосвідченої кобилки, якій суджено бути приборканою ним, досвідченим верхівцем:

Кобилице-фракіянко, чом од мене ти втікаєш,

Косо дивлячись на мене, ніби справді неук я?

Почекай, тобі гнуздечку я накину і скерую,

Взявши повід, біг твій бистрий

На призначену мету.

Нині ти лише по луках вільно скачеш і пасешся,

Досі, мабуть, не траплявся

Вершник сміливий тобі. (Пер. Г. Кочура)

Велику популярність мали також застільні пісні Анакреонта, у яких він прославляв радощі бенкету, насолоди кохання в оточенні краси і музики:

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько,

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

Про Ерота, що пов’язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він, володар над богами,

Й людей також підкоряє.

(Пер. В. Маслюка)

Легкість і грайливість змісту, витонченість і мелодійність форми сприяли великій популярності Анакреонта ще в античні часи. В епоху еллінізму та Римської імперії виник цілий напрям в поезії – “анакреонтичний”. Анакреонтика отримала значне

Поширення і в поетів нового часу. Вона вплинула на творчі пошуки вагантів-гойардів, П. Ронсара, B. Шекспіра, Р. Бернса, Вольтера, А. Шеньє, О. Пушкіна та ін. Досить помітна і в українській ліриці, починаючи від Г. Сковороди; простежується у доробку поетів XX ст. (Олександр Олесь, П. Тичина, В. Пачовський, О. Близько, М. Йогансен, Б.-І. Антонич та ін.). Особливого колориту набули анакреонтичні мотиви у творчості “неокласиків”, зокрема М. Рильського:

Вже червоніють помідори,

І ходить осінь по траві.

Яке ще там у біса горе,

Коли серця у нас живі?

(“Вже червоніють помідори…”)

Тв.: Укр. пер. – //Франко Т. З чужої левади. – Львів, 1913; [Вірші)//”Питання класичної філології”. – 1963. – В. 3; [Вірші) //Антична література. Хрестоматія. – К., 1968; //Золоте руно. – К., 1985; Рос. пер. – Стихотворения // Парнас: Антология античной лирики. – Москва, 1980.

Літ.: Ярхо В. Н., Полонская К. П. Античная литература. – Москва, 1967; Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1981; Тройский И. М. История античной литературы. – Москва, 1983.

М. Нікола



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


АНАКРЕОНТ

Categories: Біографії

Links