Амфітріoн герой комедії Плавта “Амфітріон”

Міф про те, як Зевс (Юпітер), закохавшись у дружину фіванського полководця Амфітріона Алкмену, з’явився до неї в образі чоловіка, провів з нею ніч і став батьком одного з народжених нею близнюків, Геракла, не раз ставав у греків сюжетом драматичних творів. До цього міфу зверталися Есхіл, Софокл, Єв-Рипідами та інші, але ці твори були втрачені. Вважається, що Плавт використовував для своєї комедії деякі уцілілі уривки, зокрема приписувані Еврипіду.

Повною двозначностей і плутанини ситуації А. у Плавта веде себе як справжній полководець, що не терпить сумнівів і йде напролом. Центральне місце в комедії займає сцена його суперечок із дружиною, коли кожен переконаний у своїй правоті (він – в тому, що тільки що повернувся додому, вона – в тому, що провела в його обіймах попередню ніч). Тривожні коливання у А. з’являються тоді, коли він, остаточно заплутавшись у доводах Алкмени, усвідомлює, що вона не тільки не намагається приховати від нього свою зраду, а призводить все нові і нові її докази. Він так збитий з пантелику, що вже й не знає, хто він такий. Але, твердо вирішивши провести розслідування і докопатися до істини, А. не таїть зла проти дружини і радий почути звістку про те, що вона народила двійню без болю і мук. Гідно приймає він звістка про те, що один з хлопчиків – син Юпітера, а інший – його. “О, звичайно, зовсім не образливо мені

Половиною

благ ділитися з ним, з самим Юпітером” – ось чудовий приклад ставлення античного людини зі своїми богами. Та й Юпітер веде себе вкрай коректно, сам оголосивши у фіналі А., що силою взяв його дружину і що немає на ній вади. А тому “корити її не можна.

Живи знову в згоді з Алкменою “.

Використовуючи грубуваті жарти й дотепи, доводячи сюжет місцями до буфонади, Плавт ні в якій мірі не принижує свого героя. А. – людина, гідний поваги, провідний себе розумно навіть у неподдающейся розумного пояснення ситуації. Його поведінка багато в чому вмотивована тим, що він впевненіше почуває себе в битві, ніж в перипетіях мирного життя. Але ж і мережі, в які він попався, були розставлені самим Юпітером і організатором багатьох його пригод Меркурієм.

Герой комедії Мольєра “Амфітріон” (1668). А. Мольєра списаний з воїна і дворянина XVII “Шв. в значно більшій мірі, ніж з його міфологічного попередника. Спираючись на сюжет, розроблений Плавтом, великий комедіограф надає своєму героєві можливість проявити характер в ситуації, коли його честь і гідність піддаються серйозному випробуванню, а самолюбство нутрі. Його відносини з слугою Созіем, що грають у комедії Мольєра велику роль, ніж у Плавта, дуже нагадують звичне для мольєрівських сюжетів положення взаємозалежності слуги і пана. Саме розповідь Созія (це ім’я загальне, в перекладі з французької означає “двійник”) про зустрiнутий їм в будинку двійнику господаря викликає у А. перші недобрі передчуття.

У сцені пояснення з Алкменою він намагається не образити підозрою кохану, пояснюючи її розповідь тим, що це все їй наснилося. Довге й емоційне з’ясування істини ніде не переходить меж шанобливого і добросердого спілкування двох щиро люблять один одного. Як зрозуміло сум’яття А., коли він чує з вуст дружини, яким надзвичайно ніжним і пристрасним коханцем він був у ту ніч: “Не я з тобою був”, “вчора тут був не я!”, І лише до кінця розмови він кине в обличчя Алкмене: “зрадниця!” Ця ключова для А. сцена написана Мольєром так, щоб публіка відчула жаль до людей, що потрапили в пастку всемогутнього Юпітера. А той у Мольєра не рівня Плав-Тову: спускатися з небес для пояснення з людиною, чий вигляд прийняв, щоб опанувати його дружиною, не вважає за потрібне. Лежачи на хмарі, він сповістить про те, що сталося А., вважаючи, що той може пишатися і “звати себе щасливим”, бо “з Юпітером поділ

Безчестя не приносить”. Якщо у Плавта це умовивід висловлював сам А., то герой Мольєра у фінальній сцені не вимовляє ні слова, і нам не дано дізнатися, як він сприйняв цей божественний подарунок. Зате не промовчав Созій, захоплено зауважив: “Вміє бог богів позолотити пігулку!” Ні в одній іншій комедії Мольєра “право сильного” не було настільки нещадно осміяно. Незважаючи на всю “позолоту”, діяння Юпітера не здаються настільки вже бездоганними. Міфологічний сюжет знадобився великому комедіографові, щоб у завуальованій формі дати урок Людовіку XIV, який славився своїм велелюбний і претендував на королівське право переступати закони моралі, обов’язкові для його підданих. Не виключено, що король-Сонце і багато хто в його оточенні сприйняли “Амфітріона” передусім як порівняння Людовика з Юпітером. Адже відомо, що на придворних балах він любив з’являтися в убранні “бога богів” і в оточенні “напівбогів”.

Герой п’єси Г. фон Клейста “Амфітріон” (1807). Спочатку Клейст ставив перед собою завдання перекладу комедії Мольєра. В остаточному варіанті так і залишиться підзаголовок “за комедією Мольєра”. Але цю вказівку, що драматург-романтик написав п’єсу, спираючись не на древніх авторів, а на свого ближчого попередника, містить і більш важливий момент. Клейст розвиває лише намічену французьким класицистом трагічну тему приниженої людини, чий вигляд запозичили. А. у Клейста переживає те, що трапилося не тільки (а по ходу дії і не стільки) як невірність дружини, але й як втрату ним самого себе.

Настільки характерна для романтиків захопленість темою двійника, тіні, виходить у Клейста на перший план, перетворюючи вважався комічним сюжет у трагедію розтоптаної особистості. Весела плутанина набуває виразніших рис шизофренічного марення. А., який повернув собі риси простуватого воїна, яким він був у Плавта, звиклий до зрозумілих і ясним речей, відчуває себе тим більш безпорадним у розставлених для нього мережах. У Плавта і Мольєра Меркурій дозволяв собі безкарно обдурювати лише слугу А., Созія; у Клейста і А. немає ніякої пощади. Він вже не знає, хто він. Чоловік? Коханець? Та й взагалі, Амфітріон він? Як і слугу, його відмовляються впускати в його власний будинок, доводячи, що господар – вдома. І останній удар завдає йому Алкмена: вимушена вибирати між двома А., справжнім і уявним, вона визнає своїм чоловіком Амфітріона-Юпітера, а другого відштовхує з презирством як самозванця. А. нічого не залишається, як визнати повне свою поразку.

Як майже всі драматичні твори німецьких романтиків, “Амфітріон” Клейста потрапив на сценічні підмостки через багато років після того, як був написаний. Прем’єра відбулася лише в 1899 р. у берлінському “Нойес театр”.

Герой комедії Ж. Жіроду “Амфітріон-38” (1939). Тридцять восьмий (на що вказують ет “порядковий номер” в назві п’єси) варіант історії “любовного трикутника” Амфітріон-Алкмена-Юпітер людей безперечними переможцями у суперництві з “богом богів”. Вірний гуманістичної традиції, один з кращих французьких письменників міжвоєнних десятиліть, Жіроду створює променисту комедію, головною дійовою особою якої стає Алкмена, земна жінка. Любляча і віддана чоловікові, розумна і лукава, тверда у своїх моральних переконаннях, вона двічі отримує перемогу над Юпітером. У кого тільки не перетворювався всемогутній сластолюбець, але любов Алкмени до А. змушує його вперше прийняти вигляд реального чоловіка. І другу свою перемогу Алкмена здобуває, коли виграє словесний поєдинок з Юпітером, відмовляючись від пропонованого їм в обмін на її любов безсмертя. Вона дорожить своєю приналежністю до роду людському з усіма її проблемами і радощами. Щира і цілісна натура, вона готова на все, щоб захистити свою любов.

При такому перенесенні уваги на героїню А. у Жіроду постає перш за все як людина, гідний її любові. Він нічим особливо не відрізняється (природно, що в 1939 р. Жіроду засуджує війну як заняття і висміює військові подвиги А. і його війська); зірок з неба не вистачає, але любов Алкмени піднімає його і перетворює з об’єкта розіграшу і глузування на вірного захисника сімейного вогнища. Ліричний і зворушливий їх діалог в очікуванні кари від Юпітера за те, що вони йому не підкорилися. І бог відступає перед їх рішучістю, перед їхньою любов’ю. Алкмена так і не узнaет, що провела одного разу ніч в його обіймах, А. завжди буде вважати себе батьком того дивного хлопчика, народження якого їм пророкує Юпітер і просить назвати його Гераклом.

У пронизаної іскрометним гумором комедії Жіроду сміхова стихія залучає до себе всіх. Одним з головних пригод А. виявляється те, що першу ніч після повернення додому він проводить не з дружиною, а з однією з обраниць Юпітера, Лєдою, на той час їм покинутій і прийшла з’ясовувати відносини до Алкмене як до своєї щасливої суперниці. Жіноча підступність перемагає сварку, і Алкмена веде Леду у свою спальню, вважаючи, що в цю ніч до неї з’явиться Юпітер, як він про це гучно заявив, повідомляючи, що вже навідувався напередодні. Леда щаслива, що знову дістала Юпітера, Алкмена – що позбавилася від нього, а опинився в обіймах Леди А. у захваті від гарячого прийому скучила “дружини”. Зрівноваживши “провину” дружини “провиною” чоловіка, який вона мимоволі сама підстроїла, драматург, не схильний до моралізування, хотів сказати, що в житті все трапляється, але головне – уберегти і захистити любов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Амфітріoн герой комедії Плавта “Амфітріон”