А. С. Пушкін і Москва

З Москвою були зв’язані в Пушкіна найперші, самі живі і яскраві “впечатленья буття”. Тут він народився, тут провів роки дитинства. Москва того часу дивувала сучасників “дивним змішанням древнього й новітнього зодчества”, “рідкими протилежностями в будовах і вдачах жителів. Тут розкіш і вбогість, достаток і крайня бідність, побожність і невір’я, сталість дідівських часів і легковажність неймовірна…” – відзначав старший сучасник Пушкіна поет К. Н. Батюшков. Дитячі роки Пушкіна проходили на колишній Німецькій вулиці (тепер вулиця Баумана) і в тихих перевуличках у Харитонья в Городниках (Б. Харитоньевский провулок). І хоча нині всі тут невпізнанно змінилося, пам’ять про поета жива. На місці будинку, де народився Пушкін,- школа, що носить його ім’я (вул. Баумана, 40); у сквері перед школою – пам’ятник: бронзове погруддя Пушкіна-Дитини роботи – скульптора Е. Ф. Белашовой. Поблизу, на Бауманской площі, розташована бібліотека ім’я А. С. Пушкіна, одна з найстарших у Москві: її попечителькою була старша дочка поета, Марія Олександрівна Гартунг.

У Великому Харитоньевском провулку зберігся будинок (№ 21), що належав знатному єкатерининському вельможі князеві Н. Б. Юсупову. У флігелі цього будинку жили Пушкіни в 1802-1803 роках. Це один із примечательнейших стародавніх будинків – палати XVII століття, вибудувані в стилі “московського

барокко”, багато прикрашені декоративними деталями. Неподалік, на вулиці Чернишевського, перебуває ще один досить своєрідний будинок (будинок № 22), що належав ніколи Трубецьким; москвичі називали його ” будинок-комод” за незвичайну форму, нарядність і пишність архітектурного “оздоблення”. Це єдиний у сучасній Москві житловий будинок середини XVIII століття. Трубецкие були далекими родичами сім’ї Пушкіних, і маленького Сашка разом зі старшою сестрою його Ольгою возили до Трубецьким “на уроки танцювання”. М. П.

В 1811 році дванадцятирічний Пушкін виїхав з Москви для надходження в Царскосельский ліцей. Лише через 15 довгого років удалося йому повернутися в рідні місця. У ліричних рядках “Євгенія Онєгіна” він виразив те дивне почуття світлої радості, окриленості, захвату, яке охопило його при в’їзді в рідне місто:

Москва, я думав про тебе!

Москва… як багато в цьому звуці

Для серця російського злилося!

Як багато в ньому відгукнулося!

Москва, як і в роки пушкінського дитинства, була шумним, багатолюдним, своєрідним і “строкатим” містом. Разом з тим вона помітно змінилася, начебто помолоділа. Багато вулиць були заново відбудовані після пожежі 1812 року. Перетворила Червона площа. Поруч із Кремлівською стіною був розбитий Александровский сад і побудований гарний будинок маніжачи. Ріка Неглинка протікала тепер під землею, і Театральна площа, колись заболочена й топка, придбала зовсім інший вигляд. Тут було завершене будівництво класично монументального будинку Великого театру. Пізніше Пушкін помітив напівжартівливо, що “…московські вулиці, завдяки 1812 року, моложе московських красунь”.

Москвичі захоплено зустрічали Пушкина, що приїхав з посилання. “Прийом від Москви Пушкіну – одна із замечательнейших сторінок його біографії”,- писав сучасник. Коли Пушкін у перший раз з’явився у Великому театрі, “публіка дивилася не на сцену, а на свого улюбленця-поета”.

Пушкін радий був знову зустрітися з рідними, друзями й знайомими. У перші ж дні перебування в Москві Пушкін кілька разів читав друзям свою нову трагедію ” Борис Годунов “. Зберігся в перебудованому виді будинок поета П. А. В’яземського (вул. Станкевича, 9), де відбувалося одне з перших читань трагедії.

У Пушкіна з’явилося в Москві багато нових знайомих. Серед них молодий поет і філософ Д. В. Веневітінов, у будинку якого (Кривоколенный пров., 4) Пушкін двічі читав “Бориса Годунова”.

“Яка дія зробила на всіх нас це читання, передати неможливо,- згадував М. П. Погодин.- …Ми дивилися один на одного довго й потім кинулися до Пушкіна. Почалися обійми, піднявся шум, пролунав сміх, полилися сльози, поздоровлення… ПРО, яке дивне те був ранок, що залишив сліди на все життя”.

Пушкін часто відвідував літературно-музичний салон княгині Зінаїди Волконській на Тверской (вул. Горького, 14), що був, за словами В’яземського, “витонченим збірням місцем всіх чудових і добірних особистостей сучасного суспільства”. У салоні Волконської звучали геніальні імпровізації великого польського поета Адама Міцкевича. Друг Міцкевича розповідав, як під час однієї з таких імпровізацій Пушкін, на честь якого давався той вечір, піднявся з місця й, куйовдячи волосся, викликнув: “Який геній! Який священний вогонь! Що я поруч із ним?” – і, кинувшись на шию Адама, стис його й став цілувати, як брата… Той вечір був початком взаємної дружби між ними” 26 грудня 1826 року Пушкін був на прощальному вечорі, улаштованому тут на честь княгині М. Н. Волконській, що їхала в Сибір до чоловіка-декабриста. “Під час добровільного вигнання нас, дружин засланих у Сибір, він був повний самого щирого замилування; він хотів передати мені своє “Послання до в’язнів” для вручення їм, але я виїхала в ту ж ніч, і він передав його Александрине Муравьевой”,- згадувала згодом М. Н. Волконська.

Пушкін розшукав А. Г. Муравьеву, що ненадовго зупинилася в Москві в рідних (вул. Ермоловой, 24), і передав їй своє послання “У Сибір”. Прощаючись із нею, він так співчутливо, так гаряче й сильно стис її руку, що вона не могла продовжувати листа, що початку, коли він увійшов.

У свій перший приїзд у Москву після посилання Пушкін прожив тут кілька місяців – до 19 травня 1827 року. Згодом він бував у рідному місті наїздами, один-два разу в рік.

“Коли я побачив неї в перший раз, красу її ледь починали зауважувати у світлі. Я полюбив її, голова в мене закружилася, я зробив речення”,- згадував Пушкіна в одному з листів. Вінчання Пушкіна й Н. Н. Гончаровой відбулося через два роки – 18 лютого 1831 року-у церкві Великого Піднесення в Никитских воріт (вул. Герцена, 36). Через кілька днів після весілля Пушкін писав приятелеві: “Я одружений – і щасливий; одне бажання моє, щоб нічого в житті моєї не змінилося – кращого не дочекаюся. Це стан для мене так ново, що здається я переродився”. Молоді оселилися на Арбаті (нині будинок № 53) у квартирі з п’яти кімнат.

З роками коло московських знайомих Пушкіна ставав усе ширше: були серед них літератори й учені, актори, художники й музиканти. Пушкіна жваво цікавився подіями літературного життя Москви, бував у московських театрах, відвідував університет, вивчав історичні матеріали в московському архіві. Йому були добре знайомі різноманітні сторони московського побуту:

Часто бував він і на народних гулянках, і в чудовому Колонному залі дворянських Шляхетних зборів (Пушкінська вул., 1; нині – Будинок сполучників), і в Англійському клубі на Тверской (вул. Горького, 21; нині – Музей Революції).

Востаннє Пушкін приїхав у Москву в травні 1836 року. Він зупинився у свого найближчого друга П. В. Нащокина (Воротниковский пров., 12). Дружина Нащокина, Віра Олександрівна, писала згодом: “Для нас із чоловіком приїзд поета був найбільшим святом і торжеством. У нашій сім’ї він позитивно був рідною. Я як зараз пам’ятаю ті щасливі годинники, які ми проводили втрьох у нескінченних бесідах, сидячи ввечері в мене в кімнаті на турецькому дивані, піджавши під себе ноги. Я містилася звичайно посередині, по обидва боки – чоловік і Пушкін у своєму червоному архалуку із зеленими клітинками. Я пам’ятаю часті вигуки поета: “Як я радий, що я у вас! Я тут у своїй рідній сім’ї”.

Це й Державний музей А. С. Пушкіна на Кропоткинской вулиці, це Пушкінська площа з натхненним створенням А. М. Опекушина – пам’ятником поетові, це вулиця й набережна, що носять ім’я Олександра Сергійовича Пушкіна.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
А. С. Пушкін і Москва