♦Темне царство” у драмах А. Н. Островського “Гроза” і “Безприданниця”

Назва статті Н. А. Добролюбова “Темне царство” ставиться до комедій А. Н. Островського, написаним задовго до “Грози” і “Безприданниці”, але позначає явище, властиве повною мірою обом цим драмам – вузький консервативний мирок патріархального міста, у якому повністю панують дикі вдачі й звичаї. Там влада належить тим, у кого є гроші, там немає місця вільної думки й правам особистості, там панують насильство й сваволя. Дія в обох драмах відбувається в мальовничих містах верхів’їв Волги – Калинове й Бряхи-Мове. Калинов розташований

у незвичайно гарному місці, що підкреслено Кулигиным, одним з героїв драми. Але краса пейзажу, його пишноту різко контрастують із життям у місті. Вона закрита для стороннього ока, у ній чітко розрізняються дві сторони: для себе й напоказ.

Публічна сторона цього життя – прогулянки городян у кращих убраннях, але прогулянки рідкі, а справжнє життя в місті відбувається в тиші замкнених будинків, за високим забором. Про це говорить у своєму монолозі Кулигин: “И не від злодіїв вони защіпаються, а щоб люди не видали, як вони своїх домашніх їдять поедом так сім’ю тиранять. І що зліз ллється за цими

запорами, невидимих і нечутних!..

И що, пан, за цими замками розпусті темного так пияцтва”. Дивитися на чуже життя “у людях так на вулиці”, але не виносити сміття з хати – це свідомий принцип “темного царства”, адже тільки так можна затвердити самодурство сильних і беззахисність слабких. Типовим прикладом самодурства представлений Дикої – багатий купець, що не знає міри своєї жадібності й брутальності. Він не терпить, щоб йому суперечили, тому всіх домашніх тримає в страху, зриваючи на них злість по кожному приводу

Він грубий, і нічим не можна удержати його гніву, якщо йому хочеться показати, що він хазяїн: “А то я, чи що, покорятися стану!” І вес домашні терплять грубу лайку й приниження, тому що перебувають у матеріальній залежності від Дикого. Сильні в місті корисливі: “У кого гроші, пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати”.

Кулигин приводить у приклад Дикого, котрий недоплачує мужикам по копійці, щоб у нього із цього складалися тисячі. Але справа навіть не в жадібності Дикого, а в тім, що городничий намагається урезонити купця – так багато на нього скарг, а той лише “порвав городничего по плечу”: ” чиКоштує, ваше високоблагородіє, нам з вами про такі дрібниці розмовляти!” Богатым належать не тільки гроші, але, що важливіше, повна влада в місті, тому неможливо говорити про яке-небудь правосуддя: адже суди теж продажні. У прагненні підкласти свиню конкурентові хазяї життя в місті навіть знаходять задоволення в судових процесах, підриваючи друг у друга торгівлю “не стільки з користі, скільки із заздрості”. Вони готові витратитися, “так уже і йому стане в копійку”, а для цього використовують п’яних приказних, які за гроші строчать будь-які “злісні кляузи” на ближніх

Сваволя сильних і безправ’я слабких не залишають надії на торжество в цьому суспільстві справедливості й закону. Лицемірство й святенництво також є відмітною рисою цього миру. Усіляко підкреслюється релігійне благочестя сильних, їх благодіяння

Тому Кабанова всіляко привечает мандрівницю Феклушу, а та на подяку всьому місту розповідає про її щедрість. Тільки з репліки Кулигина ми довідаємося, що Кабанова “жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім”. Марфа Ігнатіївна постійно говорить про гріх, про належну повагу до батьків, який вона не бачить, про порядок, якому необхідно дотримувати в сім’ї, про страх Божому

Вона прикидається слабк і безпомічної, але відразу прориваються владні нотки, і зрозуміла репліка Варвари: “Не вважиш тебе, як же!” Марфа Ігнатіївна цілком на стороні відсталих марновірств і дрімучих звичаїв (наприклад, дружина повинна, провівши чоловіка, друга година “вити” на ганку, щоб усі бачили її любов до нього). Тому вона, звичайно ж, люта противниця всякого прогресу: всі нові досягнення їй здаються диявольською марою, і на поїзді вона, “хоч ти золотом осип”, не поїде. Більшість жителів міста так само неосвічені й марновірні: вони всерйоз думають, що Литва з неба впала, і вірують у геєну вогненну. Гроза для них – Божа кара, громовідвід – шарлатанство, а дикі новини Феклуши вони


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

♦Темне царство” у драмах А. Н. Островського “Гроза” і “Безприданниця”